Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

Маша

— Вони мені відмовили, — каже Макс, дивлячись у невидиму цятку перед собою, щойно всі розсаджуються за столиком.

Ми сидимо в кав'ярні, хлопці написали в нашому чаті на трьох, що треба зустрітися. Мені довелося набрехати Аліні, що я залишаюся після уроків чекати на маму, а самій ховатися за будівлею ліцею, поки подружка зверне до зупинки.

— Як відмовили? — перепитую здивовано. Я була впевнена, що Макса візьмуть в Гру.

— Сьогодні прийшла відмова, — він демонструє нам повідомлення з невідомого номера.

— Знаєш, я підозрював це, — обережно зауважує Сева. — Занадто довго вони обговорювали твою кандидатуру.

— І що ж робити? — запитую, відчуваючи провину за те, що так і не змогла залити на телефон Топольського стежачу прогу.

Хлопцям пояснила, що втрутився батько Нікіти. Та й сам Топольський тепер начебто мене цурається. 

— Я піду, — рішуче кладе долоні на стіл Севка.

— Ні, — мотає головою Макс, — тебе тим більше не візьмуть. Палевно. Ти ж можеш Волинським інфу злити, вони ж не самогубці.

Ми сидимо, розгублено втупившись у порожні чашки.

— Гаразд, — встає з-за столика Макс, — розходимося. Шкода, не вийшло. Поняття не маю, чим я їх не влаштував.

— Вони в курсі, що ти дружив із Грачовим? — запитую, піднімаючись слідом.

— Звичайно, — киває Макс, — думаєш, здогадалися?

— Не знаю, — хитаю головою, — тут усе що завгодно може бути.

— А я вважаю, що ти з самого початку для них не варік, — заперечує Сева. — Згадай, як лайтово Сергій пройшов усі завдання. Йому просто не пощастило на будівництві. Ти теж годний гравець, передбачуваний, розумієш? 

— Я не розумію, поясни, — смикаю Севку за лікоть.

Ми виходимо на вулицю, і хлопці йдуть зі мною на зупинку. Це вже сформований ритуал.

— Вони ставлять ставки, — пояснює Сева, поправляючи окуляри, — припускаючи, зможе чи не зможе гравець виконати завдання. Максу складно придумати завдання, з яким би він не впорався. У Грі сувора заборона на кримінал та інтим, вони не можуть вимагати нічого подібного. А з рештою наш термінатор впорається. Тому їм потрібен лузер. Темна конячка. Від якого невідомо чого можна чекати. На такого гравця цікаво ставити ставки саме тому, що він непередбачуваний.

— Чому заборона? — злегка червонію, уявляючи, що вони можуть подумати. Але мені важливо знати.

— Засновники шанують кримінальний кодекс, — усміхається Макс.

— І дуже добре його знають, — додає Севка.

Більше ми не розмовляємо, кожен думає про своє. Підходить тролейбус, я прощаюся з хлопцями і їду на фізику. 

На уроці плутаюся і забуваюся, репетитор увесь час поправляє і робить зауваження. Мені соромно, що я завалила урок, але з голови не йде сьогоднішня розмова.

Лузер. Їм потрібен лузер.

Дорогою додому заходжу в супермаркет, мама просила дещо купити до вечері. Вдома сідаю за домашку, і коли піднімаю голову, на годиннику сьома.

Підхоплююся і біжу на кухню, ставлю воду на спагеті й ріжу салат. Сьогодні батьківські збори, мама буде пізніше, але я все одно засиділася.

Коли мені говорили, що в ліцеї велике навантаження, то явно применшили. Порівняно з моєю старою школою нас просто завалюють уроками. До звичайного реферату вимоги як до наукової доповіді.

Нарешті клацає замок, біжу зустрічати маму.

— Давай сумку, підемо вечеряти, я вже зголодніла, — кажу і бачу, що мама схвильована і напружена. Заглядаю в очі. — Мам?..

— Мене привіз Топольський, — відповідає вона і нервово стягує з шиї хустку. Я застигаю стовпом. Мама зітхає з легким докором. — Мишко, я не сідала до нього в машину сама, якщо ти про це. Він змусив мене сісти, щоб обговорити ваші з Нікітою стосунки.

— У нас із Нікітою немає стосунків, — ледве ворушу губами, виходить якийсь сиплий звук.

— Мишко, — мама рвучко мене обіймає, — скажи, тобі подобається цей хлопчик? Його батько стверджує, що йому треба дати шанс. Він не розуміє, чому ти його відштовхуєш, і я мало не сказала йому правду. Може, все-таки варто сказати? Зробити тест ДНК, з'ясувати...

— І що далі? — відсуваюся і дивлюся впритул. — Якщо ми не брат із сестрою, я маю забути, що його батько теж там був і спілкуватися як ні в чому не бувало? А потім і ті двоє з'являться. Ти впевнена, що вони не спілкуються, мамо? А якщо вони теж захочуть з'ясувати? Як ти собі це уявляєш? Давай тоді всіх зберемо на вечірнє чаювання, попліткуємо, обговоримо, пригадаємо, як усе було...

Мама блідне, і мені стає так соромно, що сльози бризкають з очей.

— Матусю, вибач, я не хотіла... — кидаюся до неї на шию, і відчуваю, як її трясе. Мене теж трясе. — Мам, ну будь ласка...

Вона відводить з обличчя пасмо, що впало, і ніяково мені посміхається.

— Ти права, Мишко, права. Не вийде сказати одному, не піднявши з дна решту каламуті. Топольський попросив позайматися з Нікітою англійською, я відмовилася. Він по-своєму намагається допомогти своєму синові...