Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн зупинився перед капсулою, не наважуючись відійти. Йому здавалося, що якщо він зробить хоча б один крок назад, то розірве тонку нитку, яка б їх пов'язувала. Він притулився рукою до прозорої кришки, дивлячись на її тендітне тіло. Вона була така близька і в той же час нескінченно далека. На мить йому здалося, що це було неправильно - відправляти її в анабіоз, залишати в цій холодній капсулі. Але він розумів, що це був єдиний спосіб зберегти її життя та дозволити її організму відновлюватися без ризику від перевантажень.

— Кейлі… — прошепотів він, відчуваючи, як десь у глибині спалахує розпач. - Я тут. І буду поруч, поки ти не прокинешся.

Раптом він відчув на плечі важку руку. Аеон, незважаючи на свій стан, все ж таки зумів підійти ближче, не звернувши уваги на протести Ліри та Лі. Він глянув на Зейна, а потім на капсулу з Кейлі.

— Вона в безпеці, — лагідно промовив капітан. - Ти зробив усе, що міг. Тепер дозволь медикам зайнятися її відновленням.

Зейн кивнув, намагаючись проковтнути грудку в горлі. Він відпустив кришку капсули, дозволяючи руці поволі опуститися вниз. У його душі вирувала буря емоцій, але він змусив себе відійти і повернувся до Аеона. Той, незважаючи на слабкість, виглядав рішучим.

— Я повинен був сказати їй… що відчуваю, — промимрив Зейн, стискаючи кулаки, — а тепер…

Аеон трохи посміхнувся, його погляд був сповнений розуміння.

- У тебе ще буде шанс, Зейне, - сказав він. — Але спочатку нам треба пережити цю бурю і зрозуміти, що тут відбувається. Час на її боці, а ти зараз потрібний своїй команді.

— Я… я розумію, капітане, — відповів Зейн, видихаючи і відчуваючи, як разом із цим повітрям йде частина напруги. — З нею все буде гаразд?

- Вона сильна, - відповів Аеон. — Сильніше, ніж здається. Так що вір у неї, як вона вірить у нас.

Повернувшись до медиків, капітан жестом показав на капсулу.

— Перевірте, щоб система анабіозу працювала безперебійно і капсула залишалася герметичною, навіть якщо буря почне прориватися всередину, — наказав він. — Кейлі має бути під цілодобовим наглядом.

Медики кивнули, підтверджуючи, що всі необхідні процедури вже виконані, а капсула надійно захищена.

- Все під контролем, сер. Ми встановили додатковий захист та ізолювали капсулу від будь-яких зовнішніх впливів, — повідомив один із них, перевіряючи показання на панелі керування. — Вона буде у безпеці.

Зейн ще раз подивився на Кейлі, потім глибоко зітхнув і нарешті зумів відірватися від капсули. Він розвернувся і ступив уперед, слідуючи за Аеоном до центру печери, де зібралися решта членів команди.

Зовні вітер завивав з несамовитою силою, немов гігантський звір, що рветься зірватися з ланцюга і поглинути все, що встане на шляху. Кристали на поверхні почали світитися, реагуючи на радіацію та створюючи короткі спалахи зеленого та блакитного світла. Повітря буквально гуло від напруги.

Аеон кинув швидкий погляд на команду, яка вже закінчила встановлення захисних бар'єрів на вході в печеру, і повернувся до Зейна.

— Сподіваюся, вони витримають… — промимрив він, більше для себе, ніж для когось із команди.

Зейн підійшов ближче, його дихання було важким від утоми, але погляд залишався зосередженим.

— Капітане, — тихо промовив він. — Печера досить глибока. Якщо щось піде не так, ми зможемо заглибитись далі.

Аеон кивнув, але в його очах все ще хлюпалися сумніви. Він знав, наскільки підступна радіація. Ці бурі здатні проникати крізь товщу гірських порід, руйнувати те, що здавалося невразливим.

- Це не просто буря, - сказав він раптом, дивлячись кудись у далечінь, за межі печери. — Це сама планета, яка намагається захиститись від вторгнення. Щось тут… живе, давнє. І воно не хоче, щоб ми знайшли Серце Алантарів.

Зейн завмер, відчуваючи, як слова капітана проникають у саму глибину його свідомості, викликаючи тремтіння у хребті.

- Що це означає? — хрипко спитав він.

Аеон глянув на нього, і в його погляді відобразилася дивна суміш рішучості та жаху.

— Це означає, що якщо ми продовжимо шукати… нам доведеться битися не лише з бурями та радіацією. Нам доведеться битися з самою планетою.

Шквальний вітер з завиванням вдарив у стінки печери, і в цей же момент пролунав сигнал тривоги від розвідника, що доповідає про наближення радіаційної бурі. Усередині печери, де зібралися члени екіпажу, що вижили, запанувала тривожна тиша. Слова про потужну радіаційну бурю, здатну пробити навіть захисні системи корабля, повисли в повітрі, змусивши серця битися швидше. Обличчя у всіх витяглися, і здавалося, навіть повітря стало важчим, ніби сама планета попереджала про загрозу, що насувається.

— Усі слухайте мене! — різко наказав Аеон, щойно медики закінчили свою доповідь про стан Кейлі. — Сховатись і залишатися в цій печері — наш єдиний шанс вижити. Наказую всім триматися разом, ми маємо перечекати бурю!

Зейн разом з рештою повернувся до входу до печери. Там, вдалині, серед нескінченних просторів пустелі, клубочилися чорні хмари, наче велетенські монстри з дитячих кошмарів, з кожною миттю підбираючись дедалі ближче. Буря рухалася з неймовірною швидкістю, втягуючи в себе спотворене світло сонця, яке тепер здавалося темно-зеленим, ніби сама атмосфера на планеті намагалася попередити про небезпеку, що насувається.

Спочатку піднявся сильний вітер, що оглушує своїми поривами, здатний збити з ніг навіть найміцнішого з команди. Гілки і дрібні уламки кристалів підхоплювалися вихор, летячи повітрям подібно до смертоносних уламків. Вдалині завивали смерчі, змішуючись в одне ціле з наростаючим гулом.

- Закрити всі бар'єри! - вигукнув Аеон, перекрикуючи виття бурі. - Перевірити захисні системи, перекрити вхідні заслінки, зміцнити стіни! Усі, хто можуть тримати зброю та прикрити позиції, готуйтеся до гіршого!

Команда заметушилась, перекриваючи додатковими заслінками імпровізовані ворота на вході до печери. Чи з кількома техніками, що залишилися, активував генератори, створюючи бар'єрний щит із залишків енергоблоків, які ще можна було використовувати. Зейн, стоячи поряд із капітаном, чув, як його серце глухо билося у вухах, але погляд його був зосереджений.