Читати книгу - "Втрачені в космосі , Arachne "

Зейн стиснув кулаки, відчуваючи, як здіймається хвиля рішучості.

— Ми маємо спробувати, капітане. Це єдиний шанс. Якщо ми нічого не зробимо, ця планета загине, і всі ми разом з нею. Навіть якщо шанси малі, ми маємо спробувати!

Аеон на мить замовк, дивлячись на Зейна з виразом, який важко було розшифрувати. Потім його обличчя стало спокійним, і він видихнув, наче скидаючи з себе важкий тягар сумнівів.

- Добре, - сказав він, голос його прозвучав твердо і рішуче. — Якщо це наш єдиний шанс, ми його використовуємо.

Він знову обвів поглядом усіх присутніх.

— Я знаю, що ми втратили багато чого. Ми втратили корабель, друзів, але… поки ми живі, ми маємо мету. Ми повинні дістатися до цього Кристала Життя і перезапустити його систему. Якщо в нас вийде, ми не тільки врятуємо планету, а й дізнаємося правду про те, що трапилося з "Яскравою Зіркою".

Зейн кивнув, усередині нього спалахнуло полум'я впевненості. Він згадав обличчя Кейлі, її бліде, поранене тіло, і в грудях знову спалахнула рішучість.

— Ми не підведемо вас, капітане. Ми знайдемо Серце Алантарів і врятуємо цю планету, — сказав він, а потім, скинувши голову, додав: — Я готовий повести групу в печери і далі вглиб руїн. Ми маємо зробити це разом.

Аеон кивнув і повільно підвівся, ледве утримуючи рівновагу. Він подивився на Зейна з легкою посмішкою, повною подякою та повагою.

- Я довіряю тобі, Зейне. Ти — не просто чудовий боєць та інженер, а й людина, на яку можна покластися. Веди нас до цих руїн. Ми маємо врятувати цей світ… заради нас усіх.

У цей момент, важко дихаючи, розвідник вбіг у табір, насилу утримуючи рівновагу після стрімкого бігу. Обличчя його було вкрите згодом, а очі широко розплющені від тривоги. Він оглянув присутніх, намагаючись знайти капітана серед людей, які поспішали до шатла. Нарешті його погляд упав на Аеона, що стоїть поряд із Зейном. Розвідник швидко наблизився, намагаючись говорити чітко, незважаючи на плутане дихання.

— Капітане… — видихнув він, схилившись уперед, спираючись руками на коліна, щоб хоч трохи відновити подих. — Надійшли дані з метеорологічного посту. Іде радіаційна буря... Дуже сильна. Нам потрібно негайно сховатися!

Аеон насторожився, очі його спалахнули холодним світлом тривоги. Він повільно підійшов до розвідника і міцно стиснув його плече, намагаючись краще зрозуміти почуте.

- Буря? Наскільки вона є небезпечною?

Розвідник кивнув, його голос пролунав глухо та тривожно:

- Дуже небезпечна, сер. Ця буря здатна пробити захисні системи корабля, навіть якби ми мали цілий крейсер. Поле радіації настільки щільне, що воно марить не тільки корпуси, але й створює потужні електромагнітні перешкоди. Ми засікли її наближення близько тридцяти хвилин тому. Зараз вона рухається до нашого розташування зі швидкістю, що перевищує сто п'ятдесят метрів за секунду. У нас не більше десяти хвилин, перш ніж вона накриє цю область.

Слова розвідника наче крижаний вітер обрушилися на команду. У тиші, що повисла навколо, можна було почути тільки хрускіт кристалів під ногами і далеке завивання вітру. Очі Аеона потемніли, і він різко обернувся до команди, голос його прорізав повітря командирською владою.

- Усім негайно зібратися! Ми ховаємось у печері, — різко вигукнув він, і в його тоні не було й натяку на сумнів чи паніку. - Ліра, Лі, Рем - допоможіть медикам! Зейн, бери капсулу з Кейлі і прямуйте до входу.

Команда миттю засувалась, кожен ніби знайшов друге дихання, почувши чіткі накази Аеона. Люди заметушилися, хапаючи необхідне обладнання та допомагаючи тим, кого було поранено. Ліра та Лі підхопили капітана під руки, підтримуючи його, поки Аеон кульгав уперед, намагаючись зберігати рівновагу на нерівному ґрунті. Зейн уже акуратно, наче крихку порцелянову ляльку, піднімав капсулу Кейлі на руки, разом з Рем.

Він глянув на її бліде обличчя за склом, на напіввідкриті очі, які ледве рухалися, і відчув, як тривога за її стан накочує з новою силою. Але зараз часу на переживання не було — вони повинні встигнути сховатись, перш ніж буря поглине їх.

Раптом, у наростаючому завиванні вітру, почулися перші слабкі клацання — це дрібні камінчики і пил, підхоплені невидимою силою, почали бити по обшивці шатла, пролунаючи пронизливі, тривожні звуки. Вдалині, за обрієм, небо заволокло зловісним багряним сяйвом. Воно невблаганно насувалося на табір, схожий на вогненну стіну.

Аеон обернувся, його голос перекрив наростаючий галас:

— Швидше, у печеру! — крикнув він, підводячи руку, щоб привернути увагу решти. — У печері є щити, вони мають витримати. Тримайтеся разом і не відставайте!

Зейн та Рем, тримаючи капсулу з Кейлі на руках, кинули швидкий погляд на медика, яка, не роздумуючи, підхопила одну з медичних сумок і побігла поруч із ними. Вони рухалися як одне ціле, злагоджено та швидко, як команда, давно звикла працювати у екстремальних умовах. Але навіть так Зейн не міг ігнорувати зростаючий страх - а раптом вони не встигнуть?

Піщаний вітер уже почав закручуватися лійкою навколо них, піднімаючи клуби пилу та дрібне каміння, коли вони дісталися до входу до печери. Зейн з Рем першими прослизнули всередину, за ними увірвалися Ліра і Лі, що тягли Аеона.

Медики встановили анабіозну капсулу в самому захищеному місці, далеко від входу, щоб вона не постраждала від електромагнітних викидів та радіації. Біла поверхня капсули м'яко мерехтіла в напівтемряві, піддаючись слабким відблискам зеленого світла, що виходить від кристалів на стінах печери. Усередині, в оточенні захисного гелю, лежала Кейлі. Її обличчя здавалося ще блідішим, а очі були заплющені, наче вона спала.