Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

- Він не встигне, - сказав Ровендер, схопившись за рюкзак. – Ми маємо тікати.

- Стривай! Отто зможе. - Єва напружено стежила за Бестіїлом.

Мисливець покружляв над лісом, а потім рушив до них.

— Не знаю, що в Отто в голові, але краще скажи йому, Єва, щоб він не стрибав, — нервував Ровендер. - А то Бестіїл точно нас побачить.

Матр, котячись на повній швидкості поруч із ними, заговорила крізь шум свого мотора:

- Містер Кітт, Єва, що таке?

Декілька великих ходячих дерев відокремилися від лісу і шкутильгали по рівнині прямо до дівчинки та її супутників.

Ровендер відповів:

– Уявлення не маю. Єва, що відбувається?

«Врятувати. Укрити. Безпечно».

- Не бійтеся, - сказала Єва. – Вони йдуть нам на допомогу.

За лічені секунди дерева оточили всю компанію. І вже під щільною зеленою завісою провели мандрівників у гущавину лісу. Десь над їхніми головами закрутив глайдер Бестіїла. Усі напружилися.

- Ой, - тихо видихнув Ровендер, задерши голову і вдивляючись у густий покрив над ними. - Такого я ще не бачив.

– Чого такого? - Прошепотіла Єва.

– Дивись. – Ровендер показав рукою. – Він перевозить щось дуже об'ємне у вантажній сітці.

Єва крізь листя шукала поглядом глайдер, що ширяє над рівниною. До крил машини кріпилося безліч мішків, а під корпусом унизу бовталася велика мережа.

- А раптом він іде з лісу? І теж прямує до Лакуса? - Раптом подбала Єва.

- Не з таким вантажем, - відповів Ровендер, дивлячись у трубу.

- Він віддаляється, - констатувала Матр, яка стежила за точкою радара на омніподі. – Перетинає дно озера і знаходиться від нас на значній відстані.

Єва і Ровендер подивилися вниз на робота і побачили, як Отто своїм коротким дзьобом відриває від стовбура смужку лишайника і поїдає її.

- І ось ще чого я ніколи не бачив. – Ровендер кивнув у бік гігантської тихохідки.

- У сенсі? Що дерева та Отто друзі? - Не зрозуміла Єва.

- І, крім того, ви з Отто - друзі. – Ровендер тицьнув рукою в дівчинку.

Єва здивовано спохмурніла.

- Хіба ти не розумієш, Єва Дев'ять? - Ровендер обвів рукою навколишній зелений намет. – Ліс живий. І він захистив свого родича. Того, хто був чистим духом.

Дівчинка плескала очима, поки до неї не дійшло.

– Мене?

– Так. – Ровендер усміхнувся, оголивши зуби. – А тепер підемо. Ми майже дісталися Лакуса.

Розділ 21. Туман

До заходу сонця опустився важкий туман, прихувавши весь світ навколо. Зі спини велетенської тихоходки імла внизу представлялася Єви зрадницьким, підступним морем, а її «конячка» – вірним кораблем під назвою «Могутній Отто». І навіть у цій темряві, що згустилася, вона все ще розрізняла Матр, що котилася поруч з ними, оскільки її силует підсвічувався омніподом.

- Ми наближаємося, - тихо вимовив Ровендер. – Чуєш запах озера?

Єва глибоко вдихнула. У повітрі відчувався якийсь вологий та мінеральний присмак. Не схоже на жодний інший запах, з яким вона раніше зустрічалася. Хіба що він слабо нагадував аромат щойно политих рослин у теплиці її Притулку.

- Подивися туди. – Ровендер махнув рукою вперед. – Бачиш його?

Єва примружилась у сутінках, вдивляючись убік, куди вказував її провідник. Їй ледве вдалося розглянути трохи помітний проблиск вогнів десь вдалині. Грозові хмари, що збиралися весь день, нависли над ними величезною масою. Іноді в небі зміїлися блискавки, але до озера не доходили.

- Омніпод визначив, що в колонії, до якої ми наближаємося, досить багато форм життя, - оголосила Матр. - Ви впевнені, що ми там будемо в безпеці, містер Кітт?

- Так, - відповів Ровендер. – Я багато разів бував у цьому селі. Місцеві жителі, альціони, дружелюбні, їм можна довіряти. Вони живуть лише дарами води.

- І тут ми зуміємо щось дізнатися щодо інших представників людської раси? - Запитала Матр.

- Як знати, Мати-Роботе, - відповів Ровендер. – Різні мандрівники часом проходять через ці місця, тож, можливо, щось і почуєте. Я познайомлю вас із одним моїм другом, раптом він допоможе.

Запах озера ставав дедалі виразнішим, Єва та компанія наближалися до його вітряних берегів. Шум прибою їй доводилося чути й раніше – у голографічних симуляціях. Але тепер, коли її вуха по-справжньому сприймали, як вода пестить берег, їй не терпілося побачити все на власні очі.

Раптом Отто зупинився, а Ровендер зібрав свої речі і почав сповзати з величезного звіра.

– Прибули.

Єва теж схопила сумку і скотилася по боці Отто, приземлившись на гальковий пляж. Темна вода закручувалась навколо її кедботів із гумовою підошвою. Холодний бриз ніс далекі крики вертиплавців, що сповнювали нічне небо.

Єва вдивлялася у велике озеро перед нею. Темна, вкрита брижами гладь води простягалася так далеко, що зливалася з туманом на горизонті. Високо вгорі блиснула блискавка, і Єва встигла побачити острів, що не надто підносить над водою, і щось на зразок величезних веж на ньому.