Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Матр нерухомо й мовчки стояла обличчям до озера під його вітряним диханням. На потилиці в неї блимала маленька лампочка. Єва підійшла до неї.

- Прямо не віриться, справжнє озеро, - промовила дівчинка, взявши в свою долоню одну з теплих рук робота. – Воно просто величезне. Я навіть уявити не могла, що ми таке побачимо.

А Матр раптом відповіла віршами:

Наш вільний дух в'є вільний свій політ Над радісною широтою синіх вод[3].

Єва здивовано глянула на неї. Матр погладила дівчинку по щоці силіконовими пальцями.

– Міст у Лакусі зовсім поруч. Ми готові? — Ровендер запалив ліхтар, що звисав з рюкзака, і підійшов до Єви і Матр, крокуючи по прибережних хвилях, що плескалися. - Єва Дев'ять, ти маєш відправити Отто додому.

– З чого це? - Загартала Єва. – Ні!

Ровендер сів навпочіпки, дивлячись Єви в очі.

- Він не може піти туди, куди ми прямуємо.

– Але ж він мій друг… як і ти.

- Я розумію, - сказав Ровендер і зняв капелюха. – Однак серед свого стада він у безпеці, і йому не страшні такі, як Бестіїл. Отто має піти.

Тоді Єва відповідно кивнула і побрела край води до Отто. Він підняв свою масивну голову і, побачивши дівчинку, радісно засурмив.

«Малишка. Захистити».

Єва притулилася чолом до його чола. «Я в безпеці завдяки тобі, – подумки передала вона. – Тобі треба йти і розшукати свою череду, щоб ти теж був у безпеці».

Ні. Інші. Тут».

«Ти дуже допоміг усім нам, – відповіла Єва. Вона придушила сльози, що підступали. – Я сумуватиму, але тобі треба знайти таких самих, як ти. Я теж шукатиму таких, як я».

«Малишка. Безпечно?

Єва дивилася на безмежну гладь води. Чорнильна поверхня, що коливалася, ковтала відображення сільських вогнів. Дівчинка кинула погляд на Матр, яка задавала Ровендер все нові питання про Лакуса. Той ніби трішки турбувався, навіть ніби нервував. Він дістав з рюкзака якусь стару скуйовджену ганчірку.

«Я тут у безпеці?» - спитала вона Отто.

“Ні. Впевнений».

«Тоді ти можеш трохи затриматись? – подумки попросила Єва. - Сховайся. Якщо ти мені знадобишся, я покличу».

«Малишка. Захистити».

«І я тебе захищатиму».

Єва голосно схлипнула і попрямувала до товаришів.

- Отто сказав, він відпочине тут уночі. І піде на світанку, - повідомила вона похмуро.

– Добре. Отто дуже допоміг. Будь ласка, передай йому мою глибоку повагу, – сказав Ровендер і вручив Єви та Матр таким же шматком матерії. - Загорніться в це.

– Навіщо? - Запитала Матр, взявши тканину.

- Як я казав, тут іноді проходять подорожні, - пояснив Ровендер, - але, поки ми не з'ясуємо, чи не з'явився сюди і Бестіїл теж, краще вас укрити.

Він накинув на себе вільний плащ і накинув на голову широкий капюшон.

- Що ж, гаразд, - погодилася Матр.

Єва допомогла їй завернутися в грубу тканину, а потім обмотала себе. Тоді Ровендер тицьнув палицею кудись у пітьму і сказав:

– Добре. Нам туди.

Єва і Матр пішли за своїм довгим провідником уздовж берега до широкого підвісного пішохідного мосту. Коли вони ступили на нього, Єва побачила, що поселення зовсім не на острові, а якимось чином підвішене над озером.

У небі танцювали блискавки. У їхньому світлі Єва, озирнувшись, побачила, як Отто входить у воду і безшумно зісковзує під укриту туманом поверхню води. Десь вдалині гримнуло.

Єву злегка каламутило, у неї виступав холодний піт, голова паморочилася. Вони йшли мостом – уже десь посередині, і тут серпанок місцями розсіювався, оголюючи неймовірний простір цього внутрішнього моря. Дівчинка міцно тримала за руку Матр і відчувала, як стягуються волокна кліматкані в туніку, зігріваючи її в холодному солоному повітрі.

Єва з подивом побачила попереду високу вежу у формі чаші. При найближчому розгляді виявилося, що вона складається з маленьких кулястих хатин, безладно нагромаджених один на одного. Вся ця конструкція трималася високо над водою на грандіозній підставі на кшталт колони завширшки більше, ніж її притулок. Численні підвісні містки, на кшталт того, яким йшли вони, відходили на всі боки і з'єднували споруду з іншими подібними вежами. Вертиплавці сиділи в усіх кутках та закутках. Навіть при такому тьмяному освітленні Єва розглянула, що стіни «будинків» покриті засохлим пташиним послідом.

З того місця, де вони йшли, Єва нарахувала всього п'ять веж, але в щільному тумані могли ховатися й інші – важко сказати.

Матр притягла її ближче. Вони йшли за Ровендером. У нічному небі лунали гуркіт грому. Дивлячись на все широко розплющеними очима, Єва Дев'ять сунула вільну руку у внутрішню кишеню жилета. Намацавши знайому плоску поверхню, вона погладила Здиву пальцями і загадала бажання.

Розділ 22. Лакус.

На вході до села Лакус Єву і її супутників зустріла велика конструкція з черепашок, що брякають один про одного – такі собі дзвіночки «музики вітру». Над висячими містками міцно стояла арка, складена з плавника[4], веселий і всякої всячини, принесеної прибоєм. Під холодним бризом з озера Конкорс розгойдувалися й блимали зібрані в грона круглі ліхтарики.