Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

– Тепер знайдемо містечко, де переночувати, – звернувся Ровендер до Єви та Матр. Він зупинився і натягнув накидки їм на голови – вийшли імпровізовані каптури. - Краще, щоб ви були якомога непримітнішими, поки ми не з'ясуємо, чи не з'явився сюди Бестіїл.

– Сподіваюся, що ні, – сказала Матр. – Цей грабіжник і так завдав нам достатньо шкоди.

Ровендер повів їх круговою нерівною доріжкою, що огинає по периметру першу гігантську колону. По другий бік колони вони зустріли групу довгоногих і довгоруких місцевих жителів, що невідривно витріщалися в темні глибини озера. В цілому, обрисами тіла вони нагадували Ровендера, тільки дрібніші, і руки-ноги у них були зовсім тонкі і дуже довгі, як у лелек і чапель, яких Єва знала по голографічних картинках. На клиноподібних головах і навколо великих рудуватих очей виднілися яскраві мітки.

Один із місцевих тримав у руці в'язку тонких мотузок. Єва простежила поглядом: вони закінчувалися петлями на шиях виводка вертиплавців. Дівчинка витягла було омніпод, але Ровендер потягнув її руку вниз і обсмикнув:

- Ні, ні, ні, Єва. Ми тут інкогніто, пам'ятаєш? Забери його поки що.

Місцеві завмерли, дивлячись на трійцю, що наближається. Проходячи повз них, Ровендер кивнув.

- Рови, - зашепотіла Єва, - вони ніби схожі на тебе.

– Так. Це альціони, що мешкає в Лакусі клан. Походять із того самого місця, що і я.

– А ці вертиплавці їхні вихованці? - Єва озирнулася і побачила, як один із альціонів відв'язує мотузки і засовує вертиплавців у круглі плетені клітини.

– Ні, альціони так рибалять.

Ровендер повів своїх супутників далі по містках, що піднімаються по колосальній колоні Зверху Єва побачила й інших рибалок - на нижніх рівнях, ближче до води. у чорнильній воді.

Ровендер показав палицею на найближчу вежу:

– Мій друг живе у сусідньому гніздуванні. Ходімо.

І він повів Єву і Матр на наступний низько висить над водою і нестійкий міст. Перша вежа залишилася позаду, а наступна перевершувала її розмірами. При спалаху чергової зламаної блискавки Єва помітила, що ця друга, порівняно з першою, повністю обліплена і ніби перевантажена незліченними круглими хатинами.

Неподалік, у найнижчому місці моста, що прогнувся, за лічені сантиметри від води, стояв самотній рибалка. Великий вертиплавець раптово застрибнув на міст поруч із ним і зареготав. Єва помітила, що в горлі в нього щось застрягло – над тугою петлею навколо шиї. Рибалка сунув руку в рот птахові і, витягнувши звідти коричневу рибину з павучими ногами, кинув її у відро.

- Доброго вечора, - привітався Ровендер, проходячи повз.

Рибалка підняв погляд, поплескав очима, побачивши дивну трійцю і кивнув у відповідь на вітання. Потім згодував вертиплавцю худу довгу рибку, і той стрибнув у воду.

– Альціони добувають свою їжу з води вже понад тисячоліття, – розповідав Ровендер. – Вони мають унікальні взаємини з вертиплавниками.

У голові Єви, переплітаючись з меланхолійним гуркотінням все ще далекої грози, залунала дивна переливчаста музика, що долинала, здавалося, звідкись з верхівки другої вежі. Чудернацькі звукові сполучення заспокоювали Єву, поки вона крокувала довгим мостом над озерною гладдю. Вони наче звали її. Манили до себе.

Мандрівники увійшли до нижнього приміщення вежі через високі арочні ворота. Усередині тяглися вгору гвинтові сходи. Ровендер показав на один із безлічі кольорових ліхтариків, що висвітлювали прохід, і сказав:

- Ох! Дивіться зелені вогники. Це означає, що є вільні місця, якщо нас не зможе прихистити мій друг. Ідемо.

І провідник повів їх далі.

Всі троє попрямували вгору пустельними гвинтовими сходами всередині вежі і нарешті опинилися в круглому дворі. Навколо них нагромаджувалися нескінченні ряди круглих хатин, безладно надбудованих одна над одною. Так багато було цих будиночків і халуп, наліплених один на одного, що разом вони становили щось на кшталт величезної чаші, зверненої до похмурого неба. У тьмяному світінні багатьох вікон Єва розглянула, що нижній поверх складався в основному з вітрин магазинів, тобто подорожні перебували в центрі торгової площі. Багато лав було закрито, і їхні строкаті ганчір'яні вивіски тихенько колихалися на безлюдному ринку.

- Які примітивні житла, - сказала Матр, оглядаючи архітектуру. – І при цьому такі разючі з'єднання: подивіться, як усі споруди переплітаються одна з одною.

- Чудово! - продзвенів на тихій площі голос Єви. Вона збирала зображення на омніпод. - Чи можна ненадовго тут затриматися?

- Ні, поки не з'ясуємо, де Бестіїл. І прибери цей проклятий прилад! – огризнувся Ровендер.

– Що? - Єва випустила омніпод, і він повис у неї на зап'ясті. - Я ж не роблю нічого поганого.

– Знаю. — Ровендер пильно вдивлявся в темряву ночі. – Але Бестіїл може відчувати електрику, яку випускає твій прилад. Просто тримайся поряд. Ми майже дійшли.

Він озирнувся і підштовхнув Єву та Матр на хитку драбинку, що веде до освітлених круглих дверей на другому ярусі. Допомагаючи Матр подолати останні сходинки, Ровендер виглядав відверто стривоженим. Він помахав рукою перед синім вогником, вбудованим у двері, і той засвітився жовтим. Чийсь голос промовив: