Читати книгу - "Візерунки долі. Я згодна, Аграфена Осіння"

Добре, що ми сидимо окремо від інших. Ніхто не чує, про що ми тут мило розмовляємо. Тому я відпила ще трохи вина, чарівно усміхнулася і прошепотіла:

– Я, на відміну від тебе, не збираюся ревнувати до кожного стовпа, але й себе ганьбити не дозволю. Так що, якщо застану якусь дівку у тебе в ліжку, повисмикую у неї все волосся. І це ще в кращому випадку. Може, мені біля входу до палацу повісити оголошення, у якому попередити, що чекає на занадто велелюбних дівчат?

– А може, краще ти завжди спатимеш у моєму ліжку? Тоді там нікому іншому місця не лишиться.

– А кава в ліжко буде?

Чоловік обернувся і здивовано подивився на мене.

– А навіщо тобі кава в ліжку?

– Як навіщо? Щоб пити!

– А чи не зручніше було б пити з чашки?

Та він з мене глузує!

– Якщо тобі шкода, я не буду наполягати, – спокійно сказала я і повернулася до свого перерваного обіду.

Дівчина-офіціантка стояла біля найближчої колони й уважно спостерігала за нами. Як тільки вона побачила, що я повернулася до столу і взяла виделку, відразу метнулася до сервувального візочка й підкотила його до нас.

– Ваша Величність, що ще бажаєте? – ввічливо вклонилася вона.

– А що ти можеш запропонувати?

– Дуже смачний суп із корилами та грибами, – дівчина відкрила кришку з супниці, і я завмерла від захоплення. Неймовірний аромат! Але назва трохи насторожила.

– Нато, корили – це маленькі креветки, – розвіяв мої сумніви Дін.

Я кивнула.

– Добре, давай суп.

Служниця подала мені наповнену тарілку і повернулася до колони. Я взялася до їжі.

– Мила, я готовий приносити тобі каву стільки разів на день, скільки ти будеш вставати з ліжка, – пролунав тихий шепіт.

Я мало не похлинулася. Треба ж таке під руку сказати!

– Що ти маєш на увазі? – глянула на загадкове обличчя чоловіка.

– Саме те, про що ти подумала, – він посміхався вже зовсім відкрито. – І приносити буду, як ти забажаєш. Хоч у чашці, хоч у чайнику. Можу навіть у ліжко налити, як ти й пропонувала, – ось нахаба!

– Гаразд, я подумаю, – тільки й сказала я і продовжила трапезу.

До кінця обіду я трохи захмеліла. Хто б міг подумати, що вино, яке на перший погляд здається слабеньким, як квас, може так вдарити в голову! Тож я вирішила відкласти важливу розмову з можливою фавориткою короля на інший раз.

Сперлась на запропоновану руку чоловіка, і ми вирушили до своїх покоїв. Свита залишилася біля сходів, а ми почали повільно підійматися.

– Маленька, – порушив мовчання Дін, – хочеш подивитися на гаряче джерело, чи ти ще сердишся?

– Звісно, хочу! – зраділа я. – А коли?

Чоловік почекав, поки ми йшли повз стражників на другому поверсі, а коли повернули в коридор, кинув на мене швидкий погляд і невинно запитав:

– Може, спершу кави вип'ємо?

Я навіть спіткнулася на рівному місці.

– Ти жартуєш? – він лише знизав плечима, дивлячись на мене. – Ми ж тільки-но з ліжка встали!

– Дівчинко моя, я ж знаю, що тобі сподобалося, то чому б не повторити? – промуркотів чоловік, обіймаючи мене.

Террі та Кевін, які стояли біля наших покоїв, одразу ж відвернулися. Дін міцніше притиснув мене до себе і нахилився. Я прикрила його рот долонею, а він лизнув її, не відводячи погляду від мого обличчя. В його очах заграли жовті іскорки, явно демонструючи збудження.

Від вина у мене вже й так йшла обертом голова, а тут ще і його аромат, ніжні дотики до моєї спини та плечей. Він був надзвичайно ласкавий. І я завагалася...

– Дін, – глянула в його обличчя, – мені потрібно відлучитися на хвилинку. Зачекай мене у своїй спальні.

Я вирішила, що краще переодягтися в щось простіше, щоб не зіпсувати й це вбрання.

– Кохана, я сам хочу тебе роздягнути.

Я насторожено подивилася на нього.

– Люба, тільки не вигадуй нічого, – застережливо сказав Дін. – Ніхто не читає твоїх думок. Просто бачу, як ти схопилася за свою сукню.

І все він помічає! Від нього не сховаєшся.

– Гаразд, – чоловік випустив мене з обіймів. – Відлучайся, – підвів мене до дверей в мою кімнату і, відчинивши їх, ніжно підштовхнув мене всередину: – Я чекатиму.

Двері зачинилися, і звук його кроків поступово стих у напрямку королівських покоїв.

Я швидко пішла до ванної. Щоки палали, і хотілося трохи освіжитись. Думала, що Террі зайде, але вона не з’явилася. Напевно, Дін не дозволив. Значить, він рішуче налаштований сам мене роздягнути. Ну що ж, нехай так.

За кілька хвилин я відчинила двері до кімнати чоловіка. Він якраз знімав сорочку. Почувши стук дверей, швидко повернувся до мене. Недбало кинув на диван сорочку і повільно, з грацією хижака, підійшов до мене.

На цей раз сукня залишилася цілою. Дін неквапливо, сантиметр за сантиметром, зсовував її з моїх плечей, обсипаючи поцілунками оголену шкіру. Я підкорялася його ніжним дотикам і ласкавим поцілункам.

Коли сукня нарешті зникла, я просто задихалася від почуттів, що нахлинули. Дін швидко підняв мене на руки, за кілька кроків подолав відстань до ліжка і впав на нього спиною, міцно тримаючи мене в обіймах.

– Ну що, люба, ти досить випила, щоб почати до мене чіплятися? – промуркотів він, поглядаючи на мене знизу вгору.

Я трохи подумала і засміялася:

– Думаю, що цілком достатньо…

«Ну що ж, мій дорогий король Тарлійський, ти ще пожалкуєш про цю пропозицію! Ти навіть не уявляєш, на що погодився. Ще будеш просити про помилування!» – кровожерливо подумала я.

Перевела погляд на оголені груди чоловіка.

– Я теж хотіла тебе сама роздягнути, – удала, що ображена.

Дін засміявся і ніжно провів рукою по моєму волоссю.

– Мені знову одягнутися? Чи залишимо це до іншого разу?

Ага, весело йому. Ну нічого, нехай веселиться, поки ще може. Тому що я дійсно випила достатньо, щоб помститися йому за всі його підколювання. Чоловік спробував піднятися.