Читати книгу - "Вода, павутина"

Чим саме я був незадоволений і коли це почалося, не можу вам достеменно сказати. Інколи мені здається, що цей мій довготривалий, краще сказати тривалий стан незадоволення — це, певним чином, прадавнє незадоволення і відчуження, яке я в собі носив з дитинства, звичайно, не зі своєї волі, воно є якимось успадкованим незадоволенням і успадкованим відчуженням від середовища, в якому живу. що я — я й досі так вважаю — перейняв від своїх переселених предків. Сім'я завжди, а особливо якщо йдеться про вашу сферу, — початок, а передовсім кінець всього, тому і я спробую почати з неї. Зрештою, так ви мені й радили. Почнімо з неї, але мені буде потрібно більше зосередженості, сьогодні я на це не здатен. Вибачте.

* * *

А от і тато. З ким він привітався? З мамою? Зі мною? Певно, зі мною, а потім і з мамою.

Мій тато пахне холодом. Зайшов у куртці, на відміну від мами. Моя мама роздягається ще в коридорі, щоб чимшвидше кинутися до мене. Тато ні, він стоїть, а стоїть довго, дуже довго і весь час стоїть одягнений. Лише коли так довго постоїть, тоді підходить до мене. Смішно, бо якби хтось дивився збоку, думав би, що в ліжку вовк, а не я, і що тато боїться того вовка. І його запах я чудово відчуваю. Знаю запах його куртки і плаща. Раніше, коли ми ще жили разом, мій старий смердів цигарками. Всім це заважало, а мені ні. Веранда і шафа ще до минулого півріччя пахли його плащем. Потім вже ні. Тато кинув курити, коли женився на тій козі, і мені було дуже сумно, що його плащ змінив запах. Мені ставало ніяко, коли він мене цілував, ніби мене цілує хтось, кого я не знаю. Я його трохи відпихав, коли він намагався мене поцілувати, мені заважало, що він змінив запах, тому ми врешті перестали цілуватися, а я думаю, що ми би й так перестали цілуватися, бо в моєму віці це вже не пасує. Але все так збіглося, що врешті вийшло, ніби ми перестали цілуватися, бо тато кинув курити. Сьогодні тато знов «пахне махоркою», як би сказав мій дідо. Не цигарками, а махоркою. Так старі кажуть. Тато сьогодні пахне тим моїм колишнім татом. Так як треба. Очевидно, він теж дуже перейнявся, якщо почав знову курити. І точно курить таємно, бо його улюблена коза не дозволяє. Він не лишається надовго, як мама, але я змучуюся, коли він іде. Він не називає мене так дурнувато, як мама, більше ніби до себе щось бурмоче, але мені так довго гладить руку, що я би з радістю його тріснув. Але не можу підняти руки. Не знаю, чому, але не можу. Ще ні… Мені здається, що вони вже раніше посварилися, може, вчора, не знаю коли, а зараз в них якесь продовження сварки. Думають, їх ніхто не чує, бо вони не верещать, а «шиплять одне на одного, як гусаки», як казав мій дідо: мама на тата, тато на маму. Я хотів би бачити, як виглядає справжній гусак, хоча це й трохи дурнувате бажання, наче мені, приміром, шість років. Але я б його все одно хотів бачити. Причому того зі села, а не зоопарку. Треба це записати в завданнях. І ще одне рішення, причому трохи важливіше. Я буду курити, коли трохи підросту. В сьомому класі. Може, й шостому. Ковачич каже, що курив у Гардаланді. І пив пиво.

Сестру, медичну сестру — рідної сестри в мене нема — я також впізнаю за запахом і по тому, яка вона швидка. Ох, вона. Народ, вона би тільки колола. І взагалі, робить мені ще купу всього, краще не згадувати. Краще для мене, якщо про це ніхто в школі не дізнається. Коли вона міняє мені всякі трубки і голки, чую, як вона говорить мамі, щоб та пильнувала інфузію. Поки я звідси піду, стільки дурацьких слів навчуся. Але, може, вони мені знадобляться в моїй роботі. Агенти бозна-що мають знати.

Лікаря, тобто лікарів, так само знаю. Вони заходять, ніби до себе додому. «Завалюються», як казав мій дідо. Мій дідо знав купу слів, яких більше ніхто не вживає, і не знав тих, які вживають всі. Наприклад, не знав, що таке CD-плейєр, і не просто не знав, що це, а навіть не хотів того вимовити. І пив малиновий сироп, а колу ненавидів. Такий він був. Так от, а ті лікарі, які заваляться, відтягують мені повіки і намагаються мене ліхтариком розбудити. Тоді я навмисно ховаюся глибше за завісою. Дурні. Якби вони тільки знали, які в мене переваги. Їхні дурацькі ліхтарі їм в цьому не допомагають. Вийду з-за завіси, коли буду готовий і коли захочу я, а не коли вони цього хочуть. Дурні. І смердять, а не пахнуть. Ще раз, дурні.

Мені дивно, що я не голодний. Поняття не маю, чому я не голодний. Навіть про морозиво думати не можу, відразу мені в шлунку все піднімається. А торти? Фуу. Навіть пити не дуже хочу. Так