Читати книгу - "Кишеня, повна жита"

— Ніякі вони мені не друзі, — заперечив Ніл.

І повторив те, що вже сказав раніше:

— «Усі вони дуже неприємні люди…»

Розділ дев’ятнадцятий

У вітальні в «Тисовій хатині» зібралася вся родина Фортеск’ю. Персівал Фортеск’ю, опершись на полицю каміна, промовляв до зібрання.

— Розслідування нібито йде успішно, — сказав Персівал, — але загалом наше становище не вельми задовільне. Поліціанти то приходять, то виходять, нічого нам не кажуть. Можна припустити, вони опрацьовують якусь версію. А проте все стоїть на місці. Ми не можемо складати свої плани, не можемо думати про майбутнє.

— Усе робиться так необмірковано, — сказала Дженніфер. — І так по-дурному.

— Здається, нам досі заборонено виходити з дому, — провадив Персівал. — Проте я думаю, що у своєму колі ми можемо обговорити свої майбутні плани. Як щодо тебе, Ілейн? Ти начебто збираєшся одружитися — як пак його звуть — Джералд Райт? Ти маєш якесь уявлення, коли це буде?

— Чим скоріше, тим краще, — сказала Ілейн.

Персівал спохмурнів.

— Ти хочеш одружитися через півроку?

— Ні. Чому це ми повинні чекати півроку?

— Щоб зберегти пристойність, — сказав Персівал.

— Дурниці, — не погодилася з ним Ілейн. — Ми одружимося через місяць.

— Робіть, як знаєте, — сказав Персівал. — А які ваші плани, коли ви одружитеся, якщо їх маєте?

— Ми хочемо відкрити школу.

Персівал похитав головою.

— Надто ризиковано в наші часи. Не забувайте, сьогодні бракує навіть домашніх слуг, а ще більші проблеми можуть виникнути з пошуками добрих учителів. Це й справді звучить непогано, Ілейн, але на твоєму місці я подумав би двічі.

— Ми все обміркували. Джералд вважає, що все майбутнє цієї країни залежить від правильної освіти.

— На післязавтра я призначив побачення з містером Білінґслі, — сказав Персівал. — Ми з ним обговоримо деякі фінансові проблеми. Він пропонує, щоб ти поклала гроші, які тобі залишив батько, у траст для себе й для своїх дітей. У наші дні це найнадійніший спосіб зберегти гроші.

— Я не хочу цього робити, — сказала Ілейн. — Нам будуть потрібні гроші, щоб відкрити школу. Ми знайшли дуже зручний для нас маєток, який продається. Це в Корнуолі. Чудова територія й добрий будинок. Його можна й перебудувати — додати кілька нових флігелів.

— Ти хочеш сказати, що забереш усі свої гроші з бізнесу? Знаєш, Ілейн, я не думаю, що це буде розумно.

— Буде значно розумніше забрати їх, аніж залишити там, де вони є, — сказала Ілейн. — Бізнеси повсюди тріщать. Ти сам сказав, Вале, перед тим як батько помер, що наша фірма перебуває у вкрай поганому стані.

— Либонь, я мав підстави так сказати, — туманно висловився Персівал, — але я мушу також застерегти тебе, Ілейн, що забрати з фірми весь свій капітал, тобто витратити його на купівлю обладнання та діяльність школи — це божевілля. Якщо ви не досягнете успіху, то що станеться? Ти залишишся без жодного пенні.

— Ми досягнемо успіху, — вперто сказала Ілейн.

— Я підтримую тебе, — підбадьорливо сказав Ланс, майже лежачи на стільці. — Спробуй, Ілейн. Як на мене, то це буде досить безглузда школа, але ти хочеш її відкрити, ви обоє хочете її відкрити — ти і Джералд. Хай навіть ви втратите свої гроші, але обоє матимете втіху, що зробили те, до чого прагнули.

— Від тебе я чогось іншого й не сподівався почути, — сказав Персівал кислим тоном.

— Я знаю, знаю, — сказав Ланс. — Я блудний син і марнотрат. Але я все ж таки думаю, що здобув більше втіхи від життя, аніж ти, друже Персі.

— Усе залежить від того, що ми вважаємо втіхою, — холодно відказав Персі. — До речі, час поговорити і про твої плани, Лансе. Я сподіваюся, ти знову вирушиш у Кенію чи в Канаду, чи підіймешся на гору Еверест, чи вчвориш щось іще фантастичніше.

— Чому ти так вважаєш? — запитав Ланс.

— Бо життя в добрій старій Англії тебе ніколи не тішило, чи не так?

— Людина змінюється, коли стає старшою, — сказав Ланс. — Вона починає жити осілим життям. Ти знаєш, Персі, мій любий хлопче, я сповнений рішучості перетворитися на тверезого бізнесмена.

— Ти хочеш сказати…

— Я хочу сказати, що вирішив попрацювати у фірмі з тобою, друже. — Ланс усміхнувся. — Ти, звичайно, будеш старшим партнером. Адже в тебе левова частка акцій і ти матимеш левову частку прибутку. Я всього лише молодший партнер. Але я маю трохи акцій, а тому маю також право увійти в бізнес, чи не так?

— Справді маєш… Якщо, звісно, захочеш. Але я тебе запевняю, хлопче, що ти дуже швидко знудишся.

— Тепер ні. Не думаю, що мені стане нудно.

Персівал спохмурнів.

— Ти ж не думаєш серйозно, Лансе, що тобі справді захочеться зайнятися бізнесом нашої фірми?

— Засунути пальця в пиріг? Так, я справді цього хочу.

Персівал похитав головою.

— Справи в нас дійсно в дуже поганому стані, щоб ти знав. Ти відразу це зрозумієш. Ми ледве зможемо нашкрябати грошей, щоб виплатити Ілейн її частку, якщо вона наполягатиме.

— Он воно як, Ілейн, — сказав Ланс. — Ти тепер бачиш, наскільки розумно вирішила вчинити, забравши свої гроші, поки вони ще є.

— Знаєш, Лансе, — сердито кинув Персівал, — твої жарти погано пахнуть.

— Я теж думаю, Лансе, ти міг би пильніше стежити за своїми словами, — сказала Дженніфер.

Сидячи трохи осторонь, біля вікна, Пет роздивлялася їх одного за одним. Якщо Ланс хотів досягти саме цього, притискаючи Персівалу хвоста, то вона бачила, що своєї мети він досяг. Спокійна стриманість Персівала куди й поділася. Він знову сердито запитав:

— То ти серйозно, Лансе?

— Смертельно серйозно.

— Ти недовго працюватимеш, ти знаєш. Тобі незабаром усе остогидне.

— Тільки не мені. Подумай, якою цікавою переміною це стане для мене. Міський офіс, друкарки ходять туди-сюди. Я заведу собі біляву секретарку, схожу на міс Ґросвінор — адже її звуть Ґросвінор, чи не так? Мабуть, ти захопив її для себе. Але я знайду собі точно