Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

- Так? – запитав той.

- Оте ліжко, що погойдується, - вказав педагог у сторону Хаола.

- Не сподобалося? – насупився безсмертний. – Давайте підберемо тоді щось інше.

- Він заснув, - втішно усміхнувся вчитель.

- Хаха, багато дітей на тому ліжку засинали, як після довгого виснажливого дня!

- Ви продаєте його, чаклуєте нове чи…?

- Даємо інструкції, як своє перетворити на таке.

- Тоді я - сама увага, - зацікавлено склав чарівник руки разом.

Хвилин за п’ять пояснень та навіть чаклування аркушу із детальним керівництвом, Ракор повернувся до хлопчика, який зовсім не поворухнувся з того часу, як він пішов.

«Він такий милий… - розглядав вчитель його обличчя. – Справжній журавлик у гніздечку… - розслаблено зітхнув. – Навіть будити таке пташеня не хочеться…» - поклав руку на дитяче плече та турботливо почав хитати з боку в бік:

- Хаоле, - пошепки кликав він учня. – Хаоле.

- М…? – сонно та зовсім неохоче відгукнувся підопічний.

- Прокидайся. Нумо ще подивимося іграшок та поїдемо.

- Не хочу… - відвернувся той, сильніше стиснувши свою рибу.

- Хаоле, - потішно посміхнувся чоловік. – Ти у магазині спиш.

- М, - буркотливо видав хлопчик.

- Хах, Хаоле. Ти не можеш тут залишитися назавжди.

- Вчителю, я спати хочу.

- Приїдемо назад і я начаклую тобі таке саме ліжко. Спати будеш скільки заманеться, - усміхнувся наставник.

Вихованець ліниво обернувся та перевернувся на спину, від чого ліжко почало хитатися, немов на маленьких хвилях:

- Вчителю, я не виспався сьогодні.

- Повернемося у академію і будеш спати, - обійняв його Ракор разом із ковдрою та стягнув з матрацу.

- Мм… - зовсім без задоволення став хлопчик на ноги. – Ані вночі, ані вдень поспати не можна, - стукнувся чолом у чоловічі груди.

- Хаоле… - лагідно і турботливо обійняв його педагог. – Повернемося і будеш спати стільки, скільки тобі захочеться. Але не зруйнуй свій режим. Не забувай, що наші уроки починаються о сьомій ранку.

- Мм… - з ще більшою відразою протягнув учень. – Мучителі… - знову вдарив старшого чолом. – Ніякого жалю та співчуття…

- Хаоле… - опустив наставник голову та притиснувся губами до його волосся. – Вчителі мають вас навчити магії, а для створення туману ранок – найкращий час.

- У мене все одно нічого не виходить. Дайте хоч виспатися, - ще раз стукнувся чолом у груди.

- Ні у кого поки не виходить. І якраз для того, аби вийшло, треба практикуватися якомога раніше, коли зробити туман найлегше за все.

- Мучителі, - ствердно вдарив він вчителя чолом.

- Хаоле… - потішно погладив старший дитячу голову рукою.

Простоявши так деякий час, Ракор у якийсь момент відпустив учня та нахилився до нього, подивившись у опущенні очі:

- Хаоле, давай ще трохи подивимося на іграшки та поїдемо назад? Завтра будеш відпочивати весь день. А я тим часом поговорю із вчителями та зв’яжуся з академією Безкрайньої гладі щодо рибок. Угу?

- Щодо рибок? – підняв хлопчик обличчя.

- Угу, - кивнув чоловік. – Якщо усі погодяться то запустимо у наш ставок декілька риб. Будеш дивитися на них та відпочивати, після уроків. Як тобі ідея?

Той опустив погляд, ніби засоромившись:

- А яких рибок ви хочете запустити у ставок?

- Це треба обговорити із іншими вчителями. Я поки що не знаю. Але якщо мені вдасться договоритися, то спробуємо зробити так, аби ти міг обрати тих, хто тобі сподобається. Гаразд? – позитивно кивнув.

- Угу, - повторив хлопчик рух головою.

- Добре, - вирівнявся наставник та знищив ковдру, що висіла на плечах дитини. – А тепер ходімо ще подивимося чогось, перед тим, як поїхати.

Хаол знову кивнув. Вчитель із учнем вже пішли вздовж стелажів, розглядаючи різні товари, як підопічний зненацька зупинив свого педагога:

- Вчителю!

- Так? – глянув на нього Ракор.

- Якщо у нас будуть рибки, то певно їм треба будиночки, де вони будуть спати!

- Ну, - задумався старший, - у дикій природі, риби ховаються у заростях рослин.

- Тоді їм треба рослини, де вони будуть відпочивати!

- А хіба у нас мало рослин? – спантеличився наставник. - Я пам’ятаю цілі зарості очерету на берегу.

- Але ж він над водою стирчить, а не у воді!

- Але у нього є коріння, що якраз знаходиться у воді.

- Вчителю! – обурився хлопчик. – Рибкам потрібні будиночки, де вони будуть спати! – тупнув ногою.

- Добре-добре, - усміхнувся Ракор. – Будуть у рибок рослини, де вони відпочиватимуть. Але їх продають не тут. Нам треба у крамницю для земляної крові.

- То ходімо! – рішуче попрямував учень до виходу.

- Хаоле! Ти мене забув! – поспішив за дитиною.

- Не ловіть гав, вчителю!

- Хах, Хаоле! – приєднався до хлопчика.

Полишивши крамницю для водяної крові, вчитель повів учня двором Золотої вежі до іншого прилавку у цій самій будівлі, що стояла кільцем.

- Добрий день, - привітав Ракор жінку у золотих халатах та з квітучою гілкою у довгому волоссі.

- Нам потрібні рослини для ставку! – упевнено заявив Хаол та вклонився безсмертній.

- Так, - кивнув на це педагог, якому вже кланялася продавчиня. – У нас на території академії є ставок і треба його підготувати для запуску риби.

- Риби? – перепитала жінка, у якої був помітний невеликий живіт. – Кого саме ви хочете запускати? Деякі риби можуть з’їсти те, що ви посадите.

- Ще не знаємо, - відповів чоловік. – Можете порадити нам рослини, що витримають більшість водних жителів?

- Аби їм було де ховатися вночі, - додав Хаол.

Жінка опустила погляд на хлопчика, який обіймав велику золоту рибу, та повернулася до вчителя:

- Якщо ви запустите отаких рибок, - вказала вона на іграшку, - мало які рослини виживуть. Якщо когось менше, то можу запропонувати німфеї, ейхорнію, сальвінію…