Читати книгу - "Гойдалка, Володимир Лвович Ешкін"

Він був істинним генієм. Але першим згадав про те, що в історії людства існували троїсті божества, не він. Першим про це згадав Сен-Ален. Також цікавий персонаж. Мав би час, я би вам про нього такого розповів… Але менше з тим. Сен-Ален придумав, а Тейсан створив Темну Трійцю — Ленго, Шерму та Овіту. Три вмістилища для трьох частин одного бога. Бог-брат і дві богині-сестри, як носії різних аспектів одної волі. Правда ж, геніально? Але й тут не все вийшло, ці носії взаємодіяли не зовсім… правильно. На жаль, навіть я не зможу вам пояснити цих тонкощів, тому що не в курсі. Але факт лишається фактом — підла гуманоїдна натура знову почала брати своє. Тому-то й виникла необхідність в ментальному резонаторі, який називають Оком Богині. Але де воно, ніхто не знає. Кажуть, що піфійські відьми сховали його в одному з недіючих порталів Повзучих. Я особисто вивернув мізки десяткам піфійок, але… цу. Нічого. Жодної інформації про Око. Ми обшукали всі відомі портали, Овіта навіть до Кідронійських катакомб залізла, але й там — зеро. Я вам не брехав, Анабело. Око не знайдене.

— Я вам вірю.

— Вірю, не вірю… — Біргір Ян похитав головою, ніби струшуючи з неї скорботи недосконалих гуманоїдів. — Все це пусте, леді, все — неправдиве та безглузде за своєю суттю… Є лише один-єдиний достеменний та беззаперечний факт: земна раса не увінчалась втіленням світлоносця, не розродилась істинним спасителем й нічим не допомогла у звільненні Галактики від поневолювачів. Пішак не вийшов у ферзі, пішака забрано з дошки. Я передчуваю… Ні, брешу, я точно знаю, що Темній Трійці вже ніколи не з’єднатися. Ніколи. Ленго зацькували, майже загнали до пастки, Шерма — в руках ворогів, Овіта зріклась свого призначення. Ваша… Зрештою, ні — наша історія добігла до фіналу. Ось він, цей фінал, у моїй руці… Теслене, ти ж мене чуєш, правда? Ти — останній!

— Яне… — спецагент натиснула язиком на схований в зубі сенсор, викликаючи оперативну групу, та послала ментальний наказ паралізатору.

«Все дарма, він встигне першим», — підсумкова думка здалась їй нестерпно повільною і чомусь холодною. Навіть крижаною.

— Цу! — Ян стиснув кулак так, що побіліли кісточки пальців.

19

Локація Ліфанія-шоста,

планета Тіронія (3КВ22:4),

система зірки Хаябуси (HD10647).

8–9 юла 417 року Ери Відновлення.

Ракета влучила в дискоїд, коли його опори вже майже торкнулись даху карантинного блока. Якби не спрацювали контури динамічного захисту, апарат розтрощило б на дрібні уламки. Однак захист не зміг відвернути пошкодження торсіонного приводу; дискоїд підстрибнув, ковзнув й закружляв дахом, наче підстрелений птах. Пілот зупинив його кружляння на самому краю майданчика. Родер вистрибнув з люка першим, навів плаган на метеорологічну вежу й зніс її разом із засілими там клонами. За ним на дах вистрибнули «павуки» і рушили до сріблястих куполів, що закривали виходи вентиляційних шахт.

Коли Марков і подружжя Крайблів добігли до місця, де була вежа, Родер з кіборгами вже встигли перевірити технічні приміщення і сходи, що вели на третій рівень.

— Чисто! — доповів слідопит.

— Нехай «павуки» спустяться на перший рівень і розмінують блок, — наказав Марков. — Якщо там є клони, вони атакуватимуть «павуків». А ми тим часом вентиляційними шахтами дістанемось до другого рівня.

— До медичного центру? — уточнила Гая.

— Так. Згідно із схемою, у правому крилі — якщо дивитися з боку терміналів — знаходиться лабораторно-клінічне відділення. Щось мені підказує, що нашому другові потрібне тамтешнє обладнання.

— Хоче залізти в інше тіло, — кивнув Родер. Його непроникно-чорний шолом повертався, наче скануючи панораму битви, спалахи над пусковими естакадами та маневри дискоїдів, котрі зграями кружляли над космодромом, час від часу пірнаючи у димові хмари.

— Там три операційні бокси, — Марков розгорнув над планшетом синьо-зелений куб тривимірної схеми і показав на позначки промінчиком лазерного шукача:

— Тут, тут і ось тут, на перехресті двісті десятого і двісті четвертого коридорів. Наскільки я розумію, у кожному з них можна пересадити мозок. Сам процес займе кілька годин. Я сподіваюсь, що операція ще триває. Тоді ми приймемо його. Та й навіть якщо мозок вже пересаджено, він ще дві-три стандартні доби оволодіватиме новим тілом.

— Тиждень, як мінімум, — не погодився Родер.

— Я припускаю, що він може застосувати невідому нам чортівню і адаптуватися швидше за норму.

— Але за дві доби… — гмикнув слідопит.

— Ворога краще переоцінити, — тепер Марков був на боці капітана Алефа.

— Якщо операція закінчилась, то клони тепер тягнуть його до схованки, — припустив Ліко. — Треба негайно заблокувати нори, що ведуть до виробіток.

— А також транспортну мережу і тунелі примусової вентиляції, — підтримала чоловіка Гая.

— Навряд чи вийде, — Родер озирнувся на палаючі термінали, звідки пролунав черговий вибух. — Там кишить клонами.

— Не факт, — буркнув Марков, відновлюючи зв’язок з координатором Джи Тау.

Коротка розмова не додала генералові оптимізму. Ані у Служби Запобігання, ані у військових не було жодної можливості взяти під контроль ті десятки тунелів, що зв’язували Ліфанію-шосту зі старими виробітками північніше і східніше космопорту. Відсутність Ленго майже не відбилась на інтенсивності наступу клонів. Вони й далі, не рахуючись із втратами, атакували на швидку руку зведені барикади, обстрілювали повітряні бойові машини та пускали ракети в бік житлових куполів та енергетичних станцій. Всі наявні сили та всю військову техніку, повідомив координатор, задіяли проти штурмових колон повстанців.

— Будьте обережні, у них з’явились «павуки» з плаганами, — наостанок попередив він.

— Ти мав рацію, — погодився з Родером Марков. — Доведеться розраховувати лише на себе. Вперед.

Спуск вентиляційними шахтами виявився набагато складнішим, аніж уявляв собі