Читати книгу - "Захоплення темного серця, Зоя Кіт"

Вона закотила очі, але її серце стукнуло сильніше.

— Добре, — кинула вона, її тон був глузливим. — Але якщо я розмажу тебе по корту, не скигли.

— Люблю, коли мене б’ють гарні стерви, — сказав він, його голос був гарячим, як подих.

Вона розсміялася, її сміх був сухим, але з ноткою жару. Це був виклик. І вона його прийняла.

Корт був невеликим, приватним, захованим у зелені на околиці Києва. Вадим привіз її сюди на своєму "Range Rover", і весь шлях вона сиділа мовчки, її думки гуділи про Олесю, Максима, Стаса. Але його присутність — тепла, нахабна — розривала її плани. У багажнику він дістав сумку й простягнув їй білу тенісну сукню й кросівки.

— Я подбав, — сказав він із зухвалою усмішкою. — Переодягайся. Роздівалки там.

Вона пирхнула, але взяла одяг, її пальці торкнулися м’якої тканини.

— Ти що, мій стиліст тепер? — кинула вона, її тон був стервозним.

— Тільки для першого уроку, — відповів він, його голос був гарячим.

Вони розійшлися по роздівалках. Зоряна швидко переодяглася — сукня оголила її ноги, кросівки відчувалися легкими, але чужими. Вона вийшла на корт, де Вадим уже чекав, його сорочка оголювала засмаглу шкіру, у руках — дві ракетки.

— Готова вчитися? — він простягнув їй ракетку, його усмішка була зухвалою.

Вона взяла її, її погляд став гострим.

— Ти пошкодуєш, що затіяв це, — кинула вона, її голос був різким, але з іронічним відтінком.

Він розсміявся й ступив на корт, його рухи були легкими.

— Спочатку основи, — сказав він, його голос став спокійнішим, але з ноткою жару. — Тримай ракетку ось так. Ноги ширше. Подача — це сила й контроль.

Вона закотила очі, але послухалася, її пальці стиснули руків’я. Він підійшов ближче, його руки поправили її хват, їхній дотик обпік її шкіру.

— Не тисни так, — сказав він, його голос був низьким. — Легше. Відчуй її.

— Який ти вчитель, — пирхнула вона, її тон був глузливим, але вона розслабила руку.

Він відступив і кинув їй м’яч.

— Спробуй подати, — сказав він, його очі блиснули викликом.

Вона вдарила — незграбно, м’яч полетів у сітку. Вадим розсміявся, його сміх був гарячим.

— Оце так стерво на корті, — крикнув він.

— Заткнись і вчи, — гаркнула вона, але її губи смикнулися в усмішці.

Він підійшов знову, його руки лягли на її плечі, поправляючи позу.

— Ось так, — шепнув він, його подих торкнувся її шиї. — Сила в ногах, а не в злості.

Вона вдарила ще раз — м’яч пролетів через сітку, але криво. Її шкіра горіла, дихання стало важким.

— Ти мене дратуєш, — кинула вона, її голос тремтів.

— А ти мене заводиш, — відповів він, його голос став хрипким.

Він підійшов ближче, його груди майже торкалися її спини.

— Ще раз, — шепнув він, його подих обпік її вухо.

Вона вдарила — м’яч полетів прямо, але слабко. Її серце гуділо.

— Ти занадто самовпевнений, — кинула вона, її усмішка стала токсичною.

— А ти занадто гаряча, — відповів він, його погляд був палаючим.

Вона відступила, її очі блиснули викликом.

— Вчи далі, — сказала вона, її голос був стервозним.

Він розсміявся, підняв м’яч і кивнув.

— Як скажеш, Зоряно.