Читати книгу - "Любов & Рукавичка, Стейсі Мур"

Стів

Повітря надворі свіже, ще трохи відчувається зимова прохолода. З нашого вікна я спостерігаю, як Макс і Емма виходять з гуртожитку та повільно крокують вулицею, розмовляючи. Вони навіть не поспішають — ніби хочуть розтягнути цей момент. Макс щось говорить, і Емма сміється, прикриваючи рот рукою. Її сміх звучить по-справжньому щиро, і це вже хороший знак.

Я крадькома поглядаю на Мері, яка сидить поруч на дивані, гортаючи книгу, але, схоже, не читаючи її. Вона ловить мій погляд і хитро посміхається.

— Ти такий самий допитливий, як і я, — піддражнює вона.

Я сміюся, відкидаючи голову назад.

— Ну так, але будьмо чесними, ми обидва знаємо, як це все закінчиться.

Вона піднімає брову.

— І як же?

— Макс спочатку буде грати роль крутого хлопця, жартуватиме, а потім, сам не помітить як, відкриється перед нею. А Емма? Вона спочатку вдаватиме, що їй байдуже, але до кінця вечора буде усміхатися так, що навіть не зможе це приховати.

Мері задумливо дивиться на мене, а потім всміхається.

— Щось ти занадто впевнений у цьому.

Я знизу плечима.

— Я добре читаю людей.

Вона сміється, а потім знову заглиблюється у свою книгу. Але як би я не намагався зосередитися на чомусь іншому, думки все одно повертаються до Макса й Емми. Що ж там відбувається між ними зараз?

Мері

Студентське кафе "Sweet & Study" — це справжня знахідка. Тут пахне свіжозвареною кавою, гарячим шоколадом і корицею. Уздовж стін розташовані полиці з книгами — від класики до підручників, які студенти залишили після навчання. Поміж крісел-мішків і дерев'яних столиків можна побачити компанії, що грають у настільні ігри, або ж студентів, заглиблених у конспекти. Чутно легкий гомін розмов, сміх і дзвін чашок.

Емма сидить навпроти Макса, злегка стискаючи чашку гарячого шоколаду. Вона рідко виглядає такою невпевненою. Зазвичай вона впевнена в собі, гостра на язик, завжди готова до саркастичних зауважень. Але сьогодні щось змінилося.

Макс спирається на стіл, нахиляючись трохи вперед.

— Гаразд, бачу, що ти щось приховуєш. Викладай, що в тебе на думці?

Емма глибоко вдихає, перемішуючи ложкою гарячий шоколад.

— Ти коли-небудь відчував, що мусиш підтримувати певний імідж? Що люди чекають від тебе чогось конкретного, і ти просто граєш цю роль?

Макс задумується, а потім кивне.

— Постійно.

Емма піднімає очі.

— Серйозно?

— Ага, — він усміхається, але його очі серйозні. — Думаєш, легко бути тим, хто постійно жартує? Люди звикли, що я веселий, безтурботний. Але варто мені хоч раз не пожартувати, як усі одразу питають: "Що сталося?" І знаєш що? Легше просто грати цю роль.

Емма здивовано дивиться на нього, а потім тихо сміється.

— Ти не такий, яким я тебе уявляла.

Макс хитро посміхається.

— Тому що ти думала, що я ідіот.

Вона пирхає, закочуючи очі.

— Ну… так. Але ти — доволі розумний ідіот.

Макс сміється.

— Я прийму цей комплімент.

І вперше за довгий час Емма дозволяє собі бути собою. Вона розповідає про свій дім, про те, як іноді здається, що вона мусить бути сильною, бо довіряти людям — надто ризиковано. І Макс не перебиває, не намагається звести все до жарту. Він просто слухає.

Може, саме тому цей вечір стає особливим.

Коли вони виходять із кафе, повітря здається теплішим, ніж зазвичай. Вони йдуть повільно, ніби не хочуть, щоб цей момент закінчувався. Біля входу до гуртожитку Емма на секунду зупиняється, ніби вагається, а потім швидко нахиляється і цілує Макса в щоку.

— На добраніч, Максе, — шепоче вона, ледве стримуючи усмішку.

Макс на секунду завмирає, а потім приходить до тями і широко всміхається.

— На добраніч, Еммо.

Вона зникає за дверима, а він ще довго стоїть там, посміхаючись, як дурник.

Стів

Макс заходить у кімнату, мовчки закриває за собою двері, але йому не потрібно нічого казати — я й так усе бачу. Його обличчя сяє, ніби він виграв у лотерею.

Я піднімаю брову.

— Ну?

Макс кидається на ліжко, втупившись у стелю.

— Чувак.

Я сміюся.

— Ну, схоже, все пройшло добре.

Він повертає голову, не перестаючи посміхатися.

— Це було неймовірно.

Сідаю, спираючись ліктями на коліна.

— Давай, викладай усе.

І він розповідає. Про кафе, про книги, про настільні ігри, в які вони так і не зіграли, бо занадто заговорилися. Про те, як Емма відкрилася йому, як зняла з себе звичну маску. А коли доходить до моменту з поцілунком у щоку, його обличчя світиться ще більше.