Читати книгу - "Червоний рахунок, Сергій Фішер"

Злата прокинулася на світанку, задовго до будильника. Денне світло ледь проникало через жалюзі, залишаючи кімнату в напівтемряві. Марина ще спала, загорнувшись у ковдру з головою. Злата безшумно встала, взяла телефон і перевірила повідомлення. За ніч на її запити відповіли ще п'ятеро студентів зі списку клієнтів Дамира, погоджуючись зустрітися перед форумом.

Вона відкрила блокнот і переглянула записи, які зробила вчора. План був ризикованим, але реальним. Злата відчувала в собі рішучість, якої не знала раніше — холодну, розрахункову, майже таку ж, як у Дамира, але спрямовану на справедливість, а не на особисту вигоду.

Одягнувшись у джинси, світлу блузку і чорний кардиган, вона склала необхідні матеріали в сумку. Рука автоматично потяглася до зеленого рюкзачка, який став для неї своєрідним талісманом-нагадуванням. Спочатку вона поклала його назад під ліжко, але потім передумала і дістала. Сьогодні їй знадобляться всі символи її трансформації.

В маленькій кухні гуртожитку було пусто — надто рано для більшості студентів. Злата зробила собі міцний чай і відкрила ноутбук, щоб остаточно доопрацювати презентацію для форуму. Телефон знову завібрував — Соня написала, що вже прокинулась і працює над роздатковими матеріалами.

О сьомій ранку Злата вже була в аудиторії, яку їм дозволили використати для підготовчої зустрічі. Велике приміщення виглядало покинутим: ряди порожніх стільців, тиша, ранкове сонце, що пробивалося крізь запилені вікна. Вона розставила стільці колом, підготувала проектор для презентації, розклала папери з основними тезами.

Соня з'явилася за півгодини, несучи стос свіжонадрукованих листівок.

— Ого, бачу ти вже повністю готова, — сказала вона, оглядаючи аудиторію. — Нервуєш?

— Дивно, але ні, — Злата перевіряла з'єднання ноутбука з проектором. — Відчуваю себе... зосередженою. Наче вперше за довгий час знаю точно, що і для чого роблю.

Соня уважно придивилася до подруги.

— Ти зовсім не схожа на ту дівчину, яка панікувала через шантаж Валерського. Таке відчуття, що я дивлюся на зовсім іншу Злату.

— Мабуть, так і є, — Злата слабо посміхнулася, розкладаючи папери. — Стара Злата думала тільки про те, як вибратися з проблеми. Нова — про те, як зробити так, щоб ця проблема більше ні з ким не повторилася.

Ближче до восьмої почали приходити студенти зі списку клієнтів Дамира. Першою з'явилася невисока блондинка з економічного факультету — Карина. Її очі видавали внутрішнє напруження, руки нервово м'яли краї сумки.

— Ти Злата? — запитала вона, зупинившись біля дверей. — Я... не впевнена, що мені варто тут бути.

— Дякую, що прийшла, — Злата підійшла до неї, але не стала простягати руку, бачачи нервозність дівчини. — Ти не маєш розповідати нічого, що не хочеш. Ми просто поділимося досвідом і розробимо спільну стратегію.

За Кариною поступово прийшли інші: Максим з юридичного, який купував у Дамира екзаменаційні питання; Олена, яку Дамир використав для доступу до електронної системи оцінювання; Антон, який свого часу фотографував для Дамира компрометуючі ситуації; ще четверо студентів з різних факультетів. Усі вони були різними — хтось наляканий, хтось злий, хтось розгублений. Але всіх об'єднувало одне: вони так чи інакше постраждали від схем Дамира і Терещенка.

Коли всі зібралися, Злата привітала їх і почала розповідати свою історію. Без прикрас і виправдань — як вона шантажувала Валерського, як Дамир дізнався про це і намагався використати її вразливість, як він і Терещенко планували залучити її до своєї схеми збору компромату.

— Я не пишаюся тим, що зробила, — завершила вона. — Але тепер хочу використати свій досвід, щоб допомогти іншим не потрапити в таку ж ситуацію. І щоб притягнути до відповідальності тих, хто роками використовував студентів у своїх схемах.

Після її розповіді пауза затягнулася. Нарешті Максим з юридичного підняв руку.

— Що конкретно ти пропонуєш? — запитав він, дивлячись на Злату з сумішшю недовіри і зацікавленості. — Говорити публічно — це ризиковано для всіх нас. У багатьох є що втрачати.

— Саме тому ми тут зібралися — щоб розробити безпечну стратегію, — відповіла Злата. — Я пропоную сьогодні на форумі розповісти про схему в цілому, без називання конкретних імен студентів, які були втягнуті проти своєї волі. Назвати тільки організаторів — Дамира і Терещенка. Показати, як вони діяли, як вербували людей, як використовували їхні слабкості.

— А що це дасть? — запитала Карина, все ще немов готова втекти щомиті. — Дамир і так під слідством, а Терещенко відмазується, каже, що нічого не знав.

— Саме тому нам потрібні свідчення, — втрутилася Соня. — Чим більше людей розкажуть про схему, тим складніше буде Терещенку вдавати невинність. І тим менше шансів, що така схема відновиться в майбутньому з іншими виконавцями.

— Я готовий підтримати, — сказав раптом Антон. Він був високим, атлетичної будови хлопцем з серйозним поглядом. — Дамир використав мене, щоб фотографувати студентів і викладачів у компрометуючих ситуаціях. Казав, що це для університетської газети, потім що для якогось конкурсу. А насправді використовував фотографії для шантажу. Я хочу, щоб він відповів за це.

Поступово атмосфера в аудиторії змінювалася. Спочатку обережно, а потім все відвертіше студенти почали ділитися своїми історіями. Вимальовувалася картина систематичної, добре організованої схеми, де Дамир виступав головним рекрутером і виконавцем, а Терещенко — ідейним натхненником і спонсором.