Читати книгу - "Лють"

Вона вже пройшла десять футів, коли зрозуміла, що він не йде слідом.

— Та що з тобою, на хрін, таке?

— Дякую, — повторив Джон. — Прощавай.

Розділ 16

— Подивися на мене, — сказала його мати, нахиляючись над столиком у кімнаті для відвідин.

То було їхнє перше побачення відтоді, як його перевели у «Коустел», і ні слова не було сказано про Зебру, шпиталь, про те, що Джону доводилося сидіти на надувній подушці, щоб лиш мати змогу з нею говорити.

— Ти не здеградуєш тут, — сказала йому Емілі. — Ти опануєш себе і зробиш щось зі своїм життям.

Він сидів і плакав. Великі сльози текли по щоках, груди тряслися від стримуваних ридань.

— Джоне, ти вже не маленький хлопчик. Ти сильний чоловік. Ти виживеш. Врешті-решт ти звідси вийдеш.

Емілі досі плекала надію на апеляцію. Вона вірила в систему правосуддя, не припускала навіть думки, що отці-засновники могли бажати такого поводження з шістнадцятилітнім хлопчиною.

— Я принесла тобі книжки, — вона показала на стос підручників. Математика й природознавство, його улюблені предмети з тих часів, коли йому справді подобалося вчитися в школі. — Ти отримаєш атестат.

Джон лише мовчки дивився на неї. На ньому був підгузок, що всотував у себе гній, який просочувався з дупи, а мати переймалася тим, щоб він закінчив середню школу.

— Тобі він знадобиться, щоб вступити в коледж, коли вийдеш.

Освіта. Емілі завжди наполегливо стверджувала, що освіта була єдиним справжнім багатством людини. Скільки він себе пам’ятав, його мати завжди читала якусь книжку, статтю, вирізану з газети чи журналу, яку вона вважала цікавою і хотіла запам’ятати.

— Джонатане, ти слухаєш мене?

Він навіть кивнути не зміг.

— Ти отримаєш атестат, а потім вступиш до коледжу, домовились?

Емілі взяла його за руку. На зап’ястях, у тих місцях, де зеки міцно його тримали, щоб не смикався, досі були синці. Один з наглядачів ступив крок уперед, але не роз’єднав їх.

— Ти не здасися, — сказала вона Джону.

Її потиск був сильним, неначе вона хотіла передати йому частку своєї сили, а натомість узяти на себе його біль. Вона завжди повторювала, що радше страждатиме сама, ніж бачитиме, що її дітям боляче, і Джон уперше побачив, що то була правда. Якби Емілі могла, вона б радо помінялася з ним місцями. І він би не відмовився.

— Джонатане, ти розумієш мене? Не смій здаватися.

Він чотири з половиною тижні ні з ким не розмовляв. Смак власного і чужого лайна прилип йому до горла, мов чорна патока. Він боявся розтуляти рота, боявся, що мати відчує цей запах і зрозуміє, що він робив.

— Не мовчи, Джоне. Пообіцяй, що будеш сильним, для мене.

Його губи, покусані, потріскані, скривавлені, були міцно стулені. Він зціпив зуби й дивився на свої руки.

— Так.

Через два тижні вона запитала в нього, чи почав він займатися. Він збрехав, сказав, що почав. На той час Джона вже перевели в камеру до Бена, і він не спав ночами, боявся, що старший чоловік вичікує, грає в якусь гру, чекаючи слушної нагоди зробити свій хід.

— Серденько, — врешті сказав якось Бен. — Не тіш себе надіями, ти не мій тип.

Згодом Джон дізнається, що він таки був його типом: молодий, темноволосий, худорлявий, не гомик. Але Бен ніколи не переступив цієї межі. По-справжньому сердитим Джон його бачив тільки двічі. Другий раз був тоді, коли літаки врізалися в Пентагон і вежі Всесвітнього торгового центру. Ще багато днів по тому Бен був надто злий, щоб розмовляти. А перший раз, коли він розгнівався, стався багато років тому, коли він застав Джона з наркотиками.

— Хлопче, ти цим балуватись не будеш, — категорично заявив Бен. Його руки так міцно стискали Джонове зап’ястя, що здавалося, от-от тріснуть кістки. — Ти чуєш мене?

Джон дивився йому в очі, знаючи, що останній, хто бачив Бена Карвера таким розлюченим, погано закінчив: голий сплив донизу лицем у неглибокому ставку за покинутою церквою.

— Я нацькую їх на тебе, синку. Як зграю шакалів. Ти мене зрозумів?

У крилі попереджувального ув’язнення було десять камер, і в кожній з них сиділо по два арештанти. Шість із них були педофілами. Двоє любили дівчаток, четверо переслідували маленьких хлопчиків. Уночі Джон чув, як вони дрочать і шепочуть його ім’я, вистогнуючи від полегшення.

— Так, сер, — відповів Джон. — Даю слово.

Решта злочинців у крилі були такі самі, як Бен. На волі вони полювали на дорослих, тож Джон почувався серед них у відносній безпеці. Але секс був сексом, і в тюрмі кожна свіжа дупа була предметом пожадань. Пізніше від Бена він дізнався, що всі вони свого часу пропонували йому різні штуки в обмін на те, щоб трахнути новенького. Тюремний етикет диктував, що Бен, як співкамерник, мав на нього пріоритетне право. Минав час, Бен не скористався своїм правом, і деякі в’язні стали дедалі більше виявляти нетерплячку. Але кожен з них, від ґвалтівників немовлят до вбивць дітей, боявся Бена. Його вважали геть схибленим виродком.

Перші кілька років за ґратами Джон викреслював кожен день календаря великим знаком Х, рахуючи дні до виходу на волю. Тітка Лідія працювала над його справою, намагалася підійти до неї з різних боків, знайти бодай найменшу зачіпку, щоб витягти його. Суд відхиляв апеляцію за апеляцією. А тоді одного дня тітка Лідія з Емілі приїхали і сказали йому, що Верховний суд штату Джорджія відмовився слухати його справу. Лідія була єдиною людиною, крім його матері, яка боролася за нього й вимагала, щоб він сам боровся в суді, а не приймав той вирок, який пропонувала йому держава.

Вираз її обличчя сказав йому все. То був кінець. Жодних інших варіантів не передбачалося.

Вирок держави проголошував: п’ятнадцять років без права умовно-дострокового звільнення. Лідія сказала йому не погоджуватися, сказала, що вона всіма силами виборюватиме його невинуватість. Тепер йому світило від двадцяти двох до довічного.

Тітку Лідію трусило від ридань. І вже Джон її заспокоював, втішав якимись словами, зняв з неї провину, яку вона відчувала за те, що не врятувала його.

— Нічого, — сказав він Лідії. — Ти зробила все, що могла. Спасибі тобі, що так старалася.

Повернувшись у камеру, Джон сів читати останній випуск «Популярної механіки». Він не плакав. Який сенс? Показати свої емоції, щоб якийсь убивця і ґвалтівник дітей у сусідній камері насолодився його болем? Ні. На той час Джон уже достатньо заґартувався. Бен ввів його в курс справи, навчив виживати в тюрмі