Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09 📚 - Українською

Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09" автора Джек Лондон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 163
Перейти на сторінку:
Брови його болісно стиснулися. — Хай йому чорт! І хто б подумав! Колись і ми з Сарою їздили кіньми в гори. Мабуть, і вона тоді теж мала три пари черевичків. Чи ж можна повірити?

Сексон побігла до себе причепуритися; вона скочила на стільця, щоб іще раз критично поглянути в дзеркальце на стіні, чи гарно лежить на ній полотняна спідниця. Цю спідницю й жакета вона купила в крамниці, але дещо довелося на себе переробити, а щоб здавалося, ніби костюм шито в кравця, всі шви перестрочила у дві смужки. Стоячи на стільці, вона швиденько обсмикала й підтягла спідницю. Все гаразд. Милували око і тонкі щиколодки над низенькими шкіряними черевичками, і граціозна форма пружних литок у нових простих брунатних панчішках. Скочивши зі стільця, вона пришпилила до зачіски матроського капелюшка з твердої білої соломи, обвитого брунатною стрічкою в тон до паска. Потім похапцем міцно потерла свої бліді щоки, з яких Сарина істерика зігнала ввесь рум’янець, і затрималася на хвилинку, щоб одягти рукавички: колись на «сторінці мод» недільного додатку до газети вона вичитала, що справжні леді ніколи не вдягають рукавичок на вулиці.

Рішуче подавшись через вітальню й повз Сарину спальню, крізь тонкі стіни якої прохоплювалося важке сопіння й хлипання, Сексон на превелику силу примусила свої щоки зберегти рожевий колір, а очі весело поблискувати. І вона досягла свого. Біллі й на думку не могло спасти, щоб це жваве юне створіння, яке так легко збігло до нього з ганку, могло допіру витримати боротьбу з вибухом божевільної істерії.

Під сяйвом вранішнього сонця Біллі мало не засліпив Сексон своєю білявою принадою. На його білих майже ніжно-дівочих щоках грав легкий рум’янець. Сині очі були ще темніші, ніж звичайно, а м’які кучері ніколи ще так не золотилися стиглим колоссям, як тепер. Ні разу досі не бачила вона його таким велично-юним. Коли він усміхнувся до неї, блиснувши білими зубами з-за червоних губ, по її тілі знову розлилося відчуття супокою й відпочинку. Після напівшалених зойків та голосіння братової, величний спокій Біллиної постаті втихомирював душу, і Сексон мимоволі засміялася подумки, згадавши, скільки страшного наговорив їй тоді Біллі про свою запальну вдану.

Вона вже деколи їздила візником, але були то переважно важкі, незграбні, дибкуваті брички, запряжені однією захлялою шкапиною і розраховані на витривалість. Але тут перед нею стояла пара гарячих, неспокійних коней — вони, басуючи, мотали гривами, а їхня блискуча булано-золотиста шерсть свідчила про те, що за все своє славне молоде життя їх ще й разу не здавалося у винайм. Упряж на них була тендітна й легка, дишель неймовірно тоненький. А Біллі здавався невід’ємною частиною і владарем цих коней та цього вузенького повозу на великих жовтих колесах з гумовими шинами. Як відмінний від інших був цей екіпаж, так і сам Біллі був відмінний від парубків, що возили її на прогулянку в незграбних колясках, запряжених захарчованими шкапами. Він тримав віжки в одній руці, але здержував гарячих молодих коней більше своїм низьким, тихим і спокійним голосом, у якому відчувалася міць і сила волі.

Треба було поспішати. Пильним жіночим оком Сексон одразу помітила юрбу цікавих дітей; голови дорослих теж здивовано визирали з-за фіранок. Вільною рукою Біллі відкинув полотняну запону й допоміг їй сісти обіч себе. Дуже зручне було те пружне сидіння, приємно було відкинутись на високу спинку, оббиту м’якою коричневою шкірою, але ще приємніше було відчувати близькість цього спокійного, певного у своїй силі юнака.

— Як вони вам подобаються? — спитав Біллі, беручи віжки в обидві руки й пускаючи коней, що рвучко ринули вперед. Сексон ще ніколи не бачила таких вправних коней. — Вони, знаєте, хазяйські. Таких коней не наймеш. Він дає їх мені часом, щоб не застоювалися. Якщо їх не привчати до регулярних виїздів, то потім сам будеш не радий. Гляньте на Короля — як виграє! Хіба не розкіш, га? Ач, яка краса! Цей теж нівроку. Його звати Принц. Довелося одягти йому мундштука, бо йнакше не втримаєш. Ах ти ж!.. Пустуєш?.. Бачили, Сексон? Оце коні! Не коні — змії!

За ними вслід полинули захоплені вигуки сусідських дітей, і, дихнувши на повні груди, Сексон подумала, що її щасливий день, нарешті, почався.

— Я зовсім не знаюся на конях, — казала Сексон. — Мені зроду не доводилося їздити верхи, а як деколи траплялося правувати, — завжди то були якісь кривоногі шкапи, що раз у раз спотикалися. Але коней я не боюся. Я дуже люблю їх. Мені здається, це в мене вроджене.

Біллі глянув на неї у щирому захопленні.

— Це чудово! Це те, що я люблю в жінці,— сміливість! Бо ж часом як візьму з собою яку дівчину — ну, чисто всі жили повисотує. Ох, як вони мене злостять!.. Нервуються, і тремтять, і вищать, і трясуться… Мабуть, і їздили вони тільки заради мене, а зовсім не заради прогулянки. А мені до вподоби хоробра дівчина, що любить коней. Ось ви справді наче така дівчина, Сексон, — їй-бо, така! З вами є про що побалакати. А з іншими така нудота! Мовчу, наче води в рот набрав. Вони нічого не тямлять, усього бояться… Ви, Сексон, мене розумієте…

— Може, треба народитися з любов’ю до коней, а може, це має бути у тебе в крові,— відказала вона. — Мабуть, я так люблю коні тому, що мені часто ввижається мій батько на своєму чалому. Але хоч там як, а я їх люблю. Коли я була ще зовсім маленька, то раз у раз малювала коні. Мама завжди підохочувала мене до того. Я маю цілий зшиток своїх дитячих малюнків — і там самі тільки коні та коні. Знаєте, Біллі, іноді мені сниться, що я маю коня, свого власного коня. А як часто сниться мені, що я їду верхи або правую кіньми!

— Я вам потім дам правити, — хай тільки вони трохи укоськаються. Тепер вони занадто басують… Візьміться за віжки, ось тут перед моїми руками, і міцно тримайте… Почуваєте? Звісно, — почуваєте. Чуєте, як вони тремтять? Я боюсь вам передати віжки, бо не втримаєте — надто ви легенька.

Очі Сексон засяяли; вона відчула в своїх руках тремтіння вудил і міць прекрасних, гарячих коней; а він, дивлячись на неї, загорався її радістю.

— Чого варта жінка, коли вона не годна бути рівнею чоловікові? — вигукнув він.

— Люди, що кохаються в чомусь одному, завжди легше сходяться, — відповіла Сексон, шаблоновою фразою прикриваючи свою радість: адже між ними й справді так багато спільного!

— Знаєте, Сексон, мені доводилося

1 ... 39 40 41 ... 163
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 09"