Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Він витягнув із кишені наручники і начепив їх на руки негрів. Тоді пропустив через кільця довгий ланцюг і погнав усіх трьох до тюрми. Там він забрав Тома. А вже за декілька днів Гейлі завантажив нових рабів на корабель, який курсував водами Огайо. Ці негри були першими з тієї великої партії, яку вони із компаньйонами хотіли сформувати в дорозі.

Корабель «Красуня-ріка», цілком гідний тієї назви, легко плив за течією. Над ним розлилася чиста небесна блакить; корму прикрашав прапор Америки, розмальований білими та червоними лініями та білими зірками на синьому тлі; палубою прогулювалися елегантно вбрані леді та джентльмени. Пасажири почувалися чудово, всі були у піднесеному настрої. Та чи всі? Рабів Гейлі це не стосувалося… Кому до них було діло? Нікого не хвилювало, що їх разом з іншим вантажем розмістили на нижній палубі. А вони, сумні та дружні, сіли собі тісненьким кружком і стиха розмовляли.

— Ну як ви тут, хлопці? — спитав Гейлі, підходячи до них. — Сподіваюсь, вам тут непогано, розважаєтесь… А що? Сидите, теревените — це ж вам не на плантації гибіти. Вибрикувати я вам не дозволю, тож сидіть сумирненько. Справді, будете добре поводитись, то і я добром вам віддячу. Вище носа, веселіше!

Всі разом відповіли йому завченим «Так, пане». Нещасні сини Африки вже багато років поспіль на будь-яке звертання білих відповідали саме так. А поза тим виглядали вони пригніченими. І не дивно, вони ж любили своїх жінок, дітей, матерів і сестер, тужили за покинутими сім’ями, друзями… Тож, хоч від них і вимагали посмішок, весело їм не було.

Ось уривок з розмови живого товару.

— Моя нещасна жінка навіть не знає, що зі мною, — сказав негр, який на торгах виступав під написом «Джон — 30», поклавши Томові на коліно свою спрацьовану закуту руку.

— А де ж вона? — співчутливо поцікавився Том.

— Неподалік звідси, у власника одного готелю, — відповів Джон і додав: — Хоч би ще єдиний раз побачити її, доки не згинув!

Бідолашний Джон! Він заплакав по цих словах так само, як заплакала б і біла людина, навіки розлучаючись з коханням. Том тяжко зітхнув і спробував утішити нещасного, наскільки це було можливо.

А тим часом на верхній палубі було затишно і комфортно, як і повинно бути у людей: чоловіки разом із дружинами, діти із батьками. Панські спадкоємці, зодягнені у барвисту одіж, метеликами пурхали то на коліна татусям, то матерям в обійми.

— Мамо, послухай, — крикнув один хлопчик, який вже встиг побувати на нижній палубі, — на нашому кораблі работорговець везе негрів!

— Нещасні! — зітхнула його мати чи то співчутливо, чи то роздратовано.

— Що там таке? — втрутилася в розмову інша леді.

— На нижній палубі їдуть невільники, — відповіла мати «розвідника».

— Вони усі закуті, — доповів той.

— Яке ганебне явище для нашої країни! — вигукнула третя леді.

— А мені здається, що у рабстві є і негативні, і позитивні сторони, — приєдналася до розмови елегантна жінка, яка саме вишивала біля прочинених дверей своєї каюти. Поруч із нею бавилися її донька і син. — Мені доводилося бувати на Півдні, і хочу вам сказати, неграм там живеться прекрасно. Навряд чи їм так добре велося б на волі.

— У дечому ви праві, — кивнула дама, яка перед цим негативно висловилася щодо рабства, і додала: — Але нехтування людськими почуттями… Це вже занадто. Це обурює мене у рабстві найбільше. Як почуваються ті, кого розлучають із сім’ями?

— Так, це жахливо, — зітхнула рукодільниця, оглядаючи мережку на дитячій сукенці, яку щойно завершила. — Та це трапляється не дуже часто, здається.

— На жаль, часто! — палко заперечила співрозмовниця. — Багато років я жила в Кентуккі та Вірджінії й там такого надивилася! Уявіть собі, пані, що ваших дітей від вас забрали і продали у рабство!

— Ну як можна порівнювати почуття білих людей з почуттями негрів?! — стенувши плечем, роздратовано мовила її співрозмовниця і почала перебирати нитки у себе на колінах.

— Мабуть, ви зовсім їх не знаєте, пані, якщо думаєте так! — емоційно продовжувала захисниця темношкірих. — Я серед них зросла, і повірте мені, цим людям притаманні високі почуття, як і нам, а може, вони навіть чуттєвіші, ніж ми.

Рукодільниця позіхнула, визирнула в ілюмінатор і байдуже кинула:

— Що, правда?.. Та все ж, гадаю, у неволі їм жити краще.

До полеміки долучився поважний джентльмен у священицькому вбранні. Він мовив, ніби на проповіді:

— Сам Господь Бог призначив африканцям бути рабами і вдовольнятися таким станом речей! У Біблії написано: «Прокляття на Ханаан! Бути йому слугою слуг!»

— Не впевнений, отче! Хіба цей текст потрібно трактувати саме так? — заперечив високий худорлявий мужчина, який стояв неподалік від священика.

— Ну звичайно! Провидіння, чийого глибинного змісту не дано збагнути простим смертним, прирекло на рабство ту расу багато віків тому! Ми не повинні змінювати цього ладу.

— Коли так, нумо не соромлячись торгувати неграми! Як вам ця ідея, незнайомцю? — звернувся кремезний чоловік до Гейлі, який увесь цей час прислухався до розмови. — Адже Господню волю треба виконувати. Це наш обов’язок — продавати, обмінювати, дарувати та іншими способами гнобити негрів. Вони ж саме для цього і створені. Так думаючи, можна прекрасно собі почуватися. Правильно я кажу, га, незнайомцю?

— Відверто кажучи, так глибоко я про це не замислювався, — відповів Гейлі. — Хтозна, як правильно, а як ні! Я не можу похвалитися вченістю. Треба якось було заробляти на життя, от я і узявся до цієї справи. А якщо зрозумію, що це погано, то покаюся. Але згодом.

— Після слів святого отця вам на душі має бути спокійніше, — усміхнувся його опонент. — Бачите, як корисно знати Святе Письмо напам’ять! Якби ви так само добре вивчили Біблію, як оцей добродій, вас уже давно не мучили б сумніви. Як він сказав: «Прокляття на…» На кого там? Ага, «на Ханаан»! — все чітко і просто.

Цим дотепником був не хто інший, як торгівець худобою, з яким читач познайомився раніше у кентуккійському готелі. Він сів, запаливши люльку, і скривився дошкульною усмішкою.

Перервану розмову поновив стрункий молодик із мудрим, добрим обличчям. Він висловився на таку злободенну, як рабство, тему іншою цитатою з Біблії:

— «Як бажаєте ви, щоб інші чинили з вами, так і ви чиніть з іншими», — сказано у Святому Письмі. А не тільки прокляття на голову Ханаана…

— Так, незнайомцю! Таким людям, як я і ви, зайве розтлумачувати цей фрагмент Святого Письма, — підтримав співзвучну його баченню проблеми думку скотар Джон і, запихкавши люлькою енергійніше, потонув у густому тютюновому тумані.

Він