Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Енн із Зелених Дахів 📚 - Українською

Читати книгу - "Енн із Зелених Дахів"

2 781
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Енн із Зелених Дахів" автора Люсі Мод Монтгомері. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 85
Перейти на сторінку:
знала, що саме.

Енн узялася до діла швидко і вправно.

— Еге ж, у Мінні круп; тяжкий випадок, та я бачила й гірші. Насамперед мусимо зігріти багато води. Будь певна, Діано, у чайнику хіба на одну чашку стане. Ось, я його наповнила, а ви, Мері-Джо, підкиньте дров у грубу. Не хочу кривдити ваших почуттів, але якби ви мали хоч дрібку уяви, то могли б і самі про це здогадатися. Тепер я роздягну Мінні-Мей і покладу її в ліжко. Діано, пошукай м’яку фланелеву одежину. Зараз я дам їй дозу іпекакуани.

Мінні-Мей пручалася й відмовлялася пити ліки, та недаремно Енн мусила глядіти аж три пари двійнят у пані Геммонд. Їй удалося влити іпекакуану в горлянку хворої і тоді, і згодом — ще не раз упродовж тієї нескінченної, тривожної ночі, коли дві дівчинки терпляче виходжували бідолашну Мінні, а молода Мері-Джо, щиро намагаючись зробити все, на що була здатна, так розпалила полум’я в грубі, що воно аж гуготіло, і зігріла води більше, ніж потрібно було б на цілу лікарню із крупозними дітьми.

О третій годині Метью привіз лікаря, по якого мусив їздити аж до Спенсервейла. Проте нагальної потреби в його допомозі вже не було. Мінні-Мей почувалася значно краще й нарешті міцно заснула.

— Я була вже зовсім готова впасти у відчай, — розповідала згодом Енн. — Їй ставало дедалі гірше, навіть гірше, ніж останнім двійнятам пані Геммонд. Я аж подумала, що вона задихнеться й помре. Видала їй усю пляшечку іпекакуани, і коли Мінні проковтнула останню ложку, я сказала собі — не Діані чи Мері-Джо, бо не хотіла їх лякати — але собі я сказала, щоб дати волю почуттям: «Це остання моя відчайдушна надія, та боюся, вона марна». Проте минуло три хвилини, вона відкашляла слиз і одразу стала почуватися краще. Ви, пане лікарю, можете хіба уявити, яке полегшення я відчула, бо словами це описати неможливо. Адже ви знаєте — бувають такі речі, що їх ніяк не можна описати словами.

— Знаю, знаю, — кивнув лікар. Він так дивився на Енн, буцім думку його про неї теж неможливо було описати словами. Втім, невдовзі він усе описав панові й пані Баррі:

— Ця руденька дівчинка, що живе в Катбертів, — диво Господнє. Вона, безумовно, порятувала життя вашій доньці, бо інакше я дістався б запізно. І впоралася пречудово, як на свої літа, і не розгубилася. Я ще ні в кого не бачив таких очей, як у неї, коли вона мені розповідала, як усе було.

Веселого морозно-білого зимового ранку Енн верталася додому з важкими після безсонної ночі повіками. А проте, чимчикуючи з Метью довгим засніженим полем, а тоді Стежиною Закоханих попід чарівним розкішним кленовим шатром, вона без упину базікала.

— О, Метью, хіба не чудовий сьогодні ранок? І світ такий, наче Бог його створив, щоб порадіти, правда? Дерева немов готові злетіти, щойно дмухнеш на них, отак — х-ху! Як добре жити на світі, де є такі білі морози, правда? І як прекрасно, виявляється, що в пані Геммонд тричі знаходилися двійнята. Бо інакше я зовсім би не знала, як урятувати Мінні-Мей. А тепер дуже-дуже шкодую, що сердилася на пані Геммонд за стількох двійнят. Але… ох, Метью, мені так хочеться спати. Не можу сьогодні йти до школи. Бо очі самі заплющуються, я нічогісінько не тямлю. А вдома лишатися теж не можна, бо Гіл… бо хтось інший стане першим у класі, а тоді важко буде знову його обійти. Хоча, звісно, коли важко, то й перемога більше тішить, правда?

— Ну-у-у… я гадаю, що все в тебе вийде, — відповів Метью, зиркаючи на бліде личко Енн і на темні кола, що залягли їй попід очима. — Ти собі ляж одразу в ліжко й виспися гарненько. А в хаті, що треба, я сам усе зроблю.

Енн слухняно лягла, і спала так довго й міцно, що прокинулася вже блідо-рожевого зимового пообіддя, а спустившись до кухні, застала при вікні Маріллу, яка тим часом повернулася додому й тепер сиділа із в’язанням.

— О, ви бачили прем’єр-міністра? — вигукнула дівчинка. — Який він, Марілло?

— Ну, певно, що вибирали його не за вроду. Та й носище ж у нього! Проте говорити він уміє. Я пишалася, що підтримую консерваторів. А Рейчел Лінд була дуже невдоволена, звісно, бо ж вона за лібералів. Енн, твій обід у печі, і можеш узяти сливового варення в коморі. Ти, мабуть, голодна. Метью розповів мені, що було вночі. Це несказанне щастя — що ти знала, як лікувати Мінні-Мей. Я сама нічогісінько б не вдіяла, бо ніколи не бачила хворих на круп. Ні-ні, спершу поїж, а тоді говоритимеш. Я вже по тобі бачу, скільки всього ти хочеш розповісти, але все це потім.

У Марілли теж були новини для Енн; втім, вона не поспішала ними ділитися, знаючи, що коли дівчинка розхвилюється, то зосередитися на таких прозаїчних речах як обід чи апетит уже буде геть не спроможна. Отож вона зачекала, доки Енн доїсть сливове варення, і аж тоді повідомила:

— Енн, сьогодні приходила пані Баррі. До тебе приходила, та я вирішила не будити. Вона каже, що ти врятувала життя Мінні-Мей, і що їй дуже прикро за свою поведінку в тій історії зі смородинівкою. Тепер вона, мовляв, розуміє, що ти не хотіла споїти Діану, і дуже надіється, що ти їй пробачиш, і що ви з Діаною знову будете добрими подругами. Коли хочеш, увечері можеш піти до них, бо Діана вночі застудилася й мусить сидіти вдома. Заради Бога, Енн Ширлі, заспокойся, чого ти так скачеш?!

Марілла мала рацію: Енн схопилася на рівні ноги, мовби невагома від щастя; лице її пашіло радісним вогнем.

— О, Марілло! А можна, я піду вже зараз, негайно? Дозвольте мені не мити посуду. Я все перемию, коли повернуся, бо зараз, у цю радісну мить, геть не можу примусити себе робити щось таке неромантичне, як мити посуд.

— Біжи, певна річ, біжи, — з розумінням мовила Марілла. — Енн Ширлі! Чи ти збожеволіла? Негайно повернися, куди ти летиш роздягнена? Та це однаково, що до вітру гукати. Вискочила боса й простоволоса, онде вже в саду мерехтить руда голова; диво буде, коли не застудиться на смерть.

Енн прибігла додому в багряних зимових сутінках, що лягали над засніженою околицею. Удалині, на південному заході, мерехтіла величезна, схожа на сяючу перлину, вечірня зоря. Блідо-золоте й ніжно-рожеве небо простягалося над сліпучими білими просторами й темною, порослою ялинами, долиною річки. Дзеленчання дзвіночків саней, які мчали

1 ... 39 40 41 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Енн із Зелених Дахів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Енн із Зелених Дахів"