Читати книгу - "Емма"

— Ніколи, пані! — вигукнув він, теж образившись. — Ніколи, запевняю вас. Я — і серйозні наміри щодо міс Сміт! Міс Сміт — надзвичайно гарна дівчина; і я буду дуже радий, коли вона вдало вийде заміж. Бажаю їй усіляких гараздів, і, звичайно ж, знайдуться чоловіки, котрі не звертатимуть уваги на її… Коротше кажучи, у кожного — свій рівень, що ж до мене, то я не настільки розгубився, щоб не усвідомлювати власний. Я не настільки зневіривсь у можливості знайти собі гідну мого рівня партію, щоб залицятися до міс Сміт! Ні, пані, я приїздив до Гартфілда тільки заради вас; і те заохочення з вашого боку…

— Заохочення?! Щоб я — і заохочувала вас?! Ви страшенно помиляєтеся, сер, якщо так вважаєте. Я розглядала вас лише як залицяльника своєї подруги, як звичайного знайомого — і ніяк інакше! Мені надзвичайно шкода: але добре, що ми вчасно виявили помилку. Коли б ви продовжували поводитися так само, то у міс Сміт могло б виникнути неправильне уявлення про ваші наміри; бо вона ж — як і я — мабуть, нічого не знає про вашу надзвичайну чутливість до нерівності, що між вами існує. А так — розчарування зазнали лише ви, і це розчарування, гадаю, буде нетривалим. Особисто ж я виходити заміж поки що не збираюся.

Він був надто сердитий, аби продовжувати розмову; а її поведінка надто рішучою, щоб спричинитися до нових благань; у такому от стані зростаючого незадоволення і обопільного глибокого розчарування їм довелося провести декілька додаткових хвилин, бо побоювання містера Вудхауса змусили їх рухатися зі швидкістю пішохода. Будь озлобленість не такою сильною, то замість неї була б страшенна ніяковість; але їхні відверто висловлені емоції не залишили місця для невеличких зиґзаґів збентеження. Не помітивши, як карета завернула у Церковний провулок і трохи згодом зупинилася, вони раптово опинилися біля дверей його будинку, і містер Елтон, не промовивши ані півслова, вийшов. Емма визнала за необхідне побажати йому доброї ночі. Холодно і гордовито він відповів ввічливістю на ввічливість; після чого вона, перебуваючи в невимовному роздратуванні, поїхала далі до Гартфілда.

Там Емму з надзвичайною радістю та захопленням зустрів батько, наляканий небезпеками її самотньої поїздки від будинку священика — отим крутим поворотом, про який і подумати страшно, незнайомцем, у руках якого перебувала карета (бо правив нею не Джеймс, а якийсь простий кучер); здавалося, що для того, аби все було гаразд, не вистачало лише її прибуття, бо містер Джон Найтлі, застидавшись свого поганого настрою, тепер був увесь доброта й уважність. Він так турбувався про комфорт її батька, що, здавалося, був готовий якщо не виїсти з ним по мисці рідкої вівсянки, то беззастережно погодитися з думкою про її надзвичайну корисність. Для кожного з їхньої маленької компанії день завершувався в мирі та злагоді; для кожного, але не для Емми. Ніколи раніше її розум не був у такому сум'ятті. Їй довелося докласти великих зусиль, аби виглядати бадьорою й уважною, доки не підійшла звична година лягати спати, що надала їй можливість відпочити і спокійно поміркувати.

Розділ 16

Відпустивши служницю, котра накрутила їй волосся, Емма всілась, аби поміркувати і відчути, яка вона нещасна. І що за історія огидна така! Який крах усього того, до чого вона прагнула! Який несподіваний розвиток усього, що було вкрай небажаним! Який удар для Гаррієт! І це — найгірше з усього. Все в цій історії так чи інакше принесло з собою біль та приниження, але це було ніщо в порівнянні з тим нещастям, що його зазнала Гаррієт. Вона рада була б обманутися ще більше, ще більше помилитися, вкрити себе ще більшою ганьбою за свої хибні судження, аби тільки наслідки її помилок можна було обмежити лише нею.

«Якби Гаррієт після моїх умовлянь не пройнялася симпатією до цього чоловіка, то я би стерпіла все. Він міг би бути вдвічі нахабнішим до мене — але бідолашна Гаррієт!»

Як вона могла так обманутися! Він суперечив їй і твердив, що ніколи не мав щодо Гаррієт ніяких серйозних намірів — ніколи! Вона спробувала якомога ретельніше розібратися в минулих подіях, але вони являли собою суцільну мішанину. Мабуть, вона вхопилася за цю ідею і все під неї підганяла. Однак і його поведінка не відзначалася чіткістю; була мінливою та двозначною; інакше вона б так не обманулася.

А портрет! Яке завзяття виявив він стосовно портрета! І шарада! Та й десятки інших прикладів; здавалося, вони так недвозначно вказують на Гаррієт! Дійсно, в шараді йшлося про «кмітливий розум», але там же йшлося і про «томливі очі», а ці визначення — взяті разом — не підходили жодній з них; це була плутанина, позбавлена смаку і правдоподібності. Хто б розібрався в такій недоладній нісенітниці?

Ніде правди діти, його поводження з нею — особливо останнім часом — видавалося їй надмірно і підозріло галантним; однак раніш вона пояснювала це притаманною йому звичкою, наслідком хибності поглядів і браку знань та смаку, одним із свідчень того, що він не завжди обертався в найкращому товаристві та що, попри всю доброзичливість його манер, йому інколи бракувало справжньої витонченості. Але аж до сьогоднішнього дня вона ні на мить не запідозрила, що все це означало щось більше, ніж просто вдячну повагу до неї як до подруги Гаррієт.

Містеру Джону Найтлі вона завдячувала тим, що він першим наштовхнув її на цю думку, першим указав на подібну можливість. Не можна було заперечувати той факт, що ці двоє братів мають проникливий розум. Емма пригадала, що саме містер Найтлі сказав їй колись про містера Елтона, про його обачливість, пригадала висловлену ним упевненість, що містер Елтон ніколи не одружиться поспіхом; і її обличчя вкрилося сором'язливим рум'янцем від думки про те, як далеко їй до висловленого містером Найтлі глибокого розуміння вдачі містера Елтона. Розчарування було жахливим, але містер Елтон у багатьох відношеннях виявився прямою протилежністю тій людині, якою вона його вважала: пихатим, самовпевненим і марнославним, сповненим надмірних претензій і не надто занепокоєним почуттями