Читати книгу - "Біг Мак та інші історії: книга вибраних оповідань"

Добре, а як же мама?

Мама спить.

Давайте її розбудимо. Всі разом.

Думаємо, не варто. Твоя мама, синку, не хоче бачити очевидних речей. Вона захищає тебе від твоїх вірних друзів, себто від нас. Вона ховає тебе в своєму животі, ніби ви кенгуру, але ж ти не кенгуру, правильно, ти Елвіс.

Так, я не кенгуру.

Ось бачиш. Твоя мама не розуміє очевидних речей — нас все одно не можна позбутись, рано чи пізно вона прийде до нас, прийде до наших офісів і супермаркетів, прийде домовлятись про твоє майбутнє, прийде його влаштовувати, прийде просити соціальної допомоги. Вона не розуміє, що незалежно від того, хоче вона того чи ні, незалежно від того, чи хочемо цього ми, ми не можемо один без одного, ми в системі, синку, це як у випадку з тобою — ось ми знайшли тебе, ось ми розмовляємо з тобою, про щось говоримо, і вся різниця між нами лише в тому, з якого боку маминого живота ми знаходимось.

А мама про це знає?

Мама, синку, знає про все.

Добре. Скільки?

Ось, це інша річ. Десять.

Скільки?

Десять. Десять баксів.

Добре — п’ять тепер, п’ять після народження.

Доволі неоднозначне рішення, враховуючи твоє становище.

У мене нормальне становище, чуваки. Або так, або йдіть в жопу.

І тут вони про щось шепочуться.

Добре, синку, добре, ось п’ятірка, ми її лишаємо твоїй мамі, хай забере, коли прокинеться. Тільки ж не підведи нас.

Все?

Все-все. Ти хороший син своєї мами.

Побачимося в пеклі, ублюдки.

І коли він далі плаває в маминому домогосподарському животі, то думає собі так:

Гаразд, — думає він, — це навіть добре. Незабаром я народжусь і почну рости. Коли я виросту, у мене буде багато вірних друзів. Вони допоможуть мені стати на ноги, вони візьмуть на себе всі видатки і залагодять усі нюанси цієї справи. Я стану справжнім Елвісом, справжнім червоним Елвісом, у мене буде екологічно чистий білий костюм із діамантами, а під ним армійська спідня білизна, можливо теж із діамантами. І вже коли я стану справжнім червоним Елвісом, я витягну всі скалки з сердець наших матерів і з серця своєї мами насамперед, і навколо мене завжди будуть крутитися менеджери і рекламні агенти, працівники муніципалітету і клерки, директори фабрик і власники барів. І всі будуть мене любити і підтримувати, тому що я буду їхнім Елвісом. І мама буде пишатись мною, навіть попри те, що ми рідко будемо бачитись і мої менеджери і рекламні агенти не пускатимуть її до мене, вона все одно буде мною пишатись, вона розглядатиме здалеку мій костюм і говоритиме: ох, Елвісе, — говоритиме вона, — мій безтурботний малий, мій несамовитий Елвісе, мій улюбленець, сонце мого життя, система бореться з кожним із нас, система знає наші слабкі місця, все вірно, Елвісе, але є один момент: з кожним із нас система бореться по-своєму, і коли одним вона перекриває кран, то тобі, мій Елвісе, вона дрочить. Причому дрочить обома руками. І тоді я покличу всіх своїх менеджерів і рекламних агентів, усіх працівників муніципалітету і клерків, усіх знайомих директорів фабрик і власників барів і зберу їх усіх на незабутню корпоративну вечірку. А потім я їх всіх уб’ю.

Краків, 2006

Динамо Харків

Рання мудрість, ніби рання вагітність — легко дається, легко забувається. Наприкінці дев’яностих у Харкові жили дві сестри. Знімали кімнату в азербайджанця, якого звали Гєна. Всі думали, що вони живуть утрьох, але це не так, оскільки Гєна був гомосексуалістом, що серед азербайджанців трапляється край рідко, з огляду на складну історію та релігійні особливості регіону. Сестер він називав Зіта і Гіта. Відрізняв він їх за волоссям — у Зіти воно було довге, у Гіти — коротке. І ось коханець Гєни, тренер динамівського басейну, пробив сестрам абонент, один на двох. І вони почали ходити в басейн, по черзі. Як і слід було чекати, старша сестра тут таки встигла тренера-гея полюбити. Але і Гіта теж встигла. І ось вийшов такий собі любовний чотирикутник. Чи варто говорити, що стосунки розвивались слабо. Тоді сестри порадились і вирішили — хай переможе сильніша. І почали по черзі привертати до себе увагу тренера. Але фішка була в тому, що старша з сестер плавати не вміла, натомість молодша — плавала добре і охоче цим користалась. Тренер, натомість, стояв, обіпершись на фанерні щити з рекламою олімпійського комітету, й замріяно дивився на дитячі голови в гумових шапочках. Старша сестра довго не могла зрозуміти, чому той не звертає на неї належної уваги. Спочатку вона ображалась, потім демонстративно його ігнорувала, потім відчайдушно намагалась забути — і все це тримаючись за буйки. І тут до неї дійшло, що насправді тренер її просто не бачить зі свого поста, оскільки вона, на відміну від своєї сестри, тримається так близько від берега, що її просто не видно. І тоді вона зважилась на відчайдушний крок, як справжня закохана. Відпустила троси і канати й відштовхнулась ногами від кахляної стінки. Ну, і відразу ж пішла на дно. Тренер це помітив, проте врятувати її не встиг, з тієї простої причини, що коли вона плавала, він, як записано було в протоколі, «порушував техніку безпеки та статут олімпійського комітету», інакше кажучи — дрочив. І кинутись ось так просто у хлоровану воду не наважився. Ховали Зіту всім спорттовариством. А тренера звільнили. До того ж у нього почались проблеми в особистому житті, внаслідок психологічного стресу. Він пішов до психіатра. Розповів йому все — і про басейн, і про порушення техніки безпеки. Навіть не знаю, від чого вас лікувати, — зізнався лікар. Там таки, у психіатра, тренер познайомився з дивним пацієнтом — художником-оформлювачем, який належав до постійних клієнтів і якого психіатр старанно оминав. Художник розповів йому свою історію.

Пару місяців тому він познайомився з жінкою. Було їй років тридцять, виглядала вона ефектно, хоча поводилась стримано. Виявилось, що працює вона в протестантській школі, менеджером по зв’язках із громадськістю. Художник відразу ж підкотився до неї і запропонував зустрітись, тиснучи на всілякі християнські почуття, зокрема на почуття всепрощення.