Читати книгу - "Твори в 4-х томах. Том 1"

спосіб тоді обстоював, пригадати не міг. І він вирішив дочекатися, щоб кава закипіла. Але раптом згадав, що саме це й був Гопкінсів спосіб. Колись вони з Гопкінсом сперечалися про все на світі. Поки кава закипала, Нік відкрив невеличку бляшанку консервованих абрикосів. Йому подобалося відкривати бляшанки. Він нахилив бляшанку й висипав абрикоси в олов'яну чашку. Стежачи за кавником на вогні, він посьорбував солодкий абрикосовий сироп, спочатку обережно, щоб не розлити, потім ніби в задумі, всмоктуючи з сиропом самі абрикоси. Вони були смачніші, ніж свіжі.

Тим часом кава закипіла. Покришка піднялась, і кава разом з гущею потекла по кавнику. Нік зняв кавник з вогню. То була перемога Гопкінса. Нік поклав цукру в спорожнену чашку від абрикосів і налив туди кави, щоб трохи прохолола. Кавник був надто гарячий, і Нік прихопив його дужку своїм капелюхом. Він аж ніяк не хотів, щоб кава осіла в кавнику. Принаймні не перша чашка. Все мало бути достеменно за приписами Гопкінса. Друзяка Гоп на це заслужив. Він був неабиякий любитель кави. І взагалі чи не найсерйозніший з усіх Нікових знайомих. Не нудний, а саме серйозний. Усе те було так давно. Гопкінс завжди говорив, не ворушачи губами. І полюбляв грати в поло. Він здобув тоді в Техасі мільйони доларів. Коли надійшла телеграма про те, що його перша ж велика свердловина дала нафту, він мусив позичити грошей на квиток до Чікаго. Він міг би, звісно, зателеграфувати, щоб йому прислали грошей. Але то було б надто довго. Вони всі називали його дівчину Білявою Венерою. І Гоп не заперечував проти того, бо вона не була його справжня дівчина. А щодо справжньої Гопкінс твердо сказав, що не дозволить нікому збиткуватися з неї. І правильно сказав. Коли надійшла та телеграма, Гопкінс поїхав. Вони були тоді на Чорній річці. Телеграма йшла туди аж вісім днів. Свій автоматичний кольт двадцять другого калібру Гопкінс віддав Нікові. А Біллові подарував фотоапарат. Щоб згадували його. Вони умовились наступного літа вирушити всі разом на риболовлю. Друзяка Гоп розбагатів. Він обіцяв, що купить яхту і вони рибалитимуть біля північних берегів Верхнього озера. Він був збуджений, але серйозний. Вони попрощались, і всім було прикро. Його від'їзд розладнав їхню мандрівку. Вони більше ніколи не бачили Гопкінса. Все те було дуже давно, ген на Чорній річці.

Нік випив кави — кави, звареної за приписами Гопкінса. Кава була гірка. Нік засміявся. То була б добра кінцівка для оповідання. Почала працювати уява. Та він знав, що зможе погамувати її, бо добре стомився. Він вилив з кавника решту кави, а гущу витрусив на багаття. Тоді закурив сигарету й забрався в намет. Сівши на ковдрах, він роззувся, зняв штани, замотав у них черевики, поклав той згорток замість подушки й заліз під ковдру.

Крізь отвір намету він дивився, як жевріє від подмухів нічного вітру пригасле багаття. Ніч була тиха. З мочарів не долинало ані звуку. Нік зручніше простягся під ковдрою. Раптом над самим його вухом задзижчав комар. Нік сів і запалив сірника. Комар сидів на полотні над його головою. Нік швидко підніс до нього сірник і з задоволенням почув, як комарі зашкварчав у вогні. Сірник погас. Нік знову ліг під ковдру. Він повернувся на бік і заплющив очі. Його брав сон. Він відчував, як сон обволікає його. І тоді він згорнувся під ковдрою і заснув.

XV

Сема Кардінеллу повісили о шостій годині ранку в коридорі окружної в'язниці. Коридор був високий і вузький, з рядами камер по обидва боки. Усі камери були зайняті. Засуджених до страти привели туди завчасно. П'ятеро, яких мали повісити, сиділи в перших п'ятьох камерах. Троє з них були негри. Вони дуже боялися. Один з білих сидів на ліжку, затуливши обличчя руками. Другий лежав крижем, обгорнувши голову ковдрою.

До шибениці вони вийшли крізь двері в стіні. Всіх було семеро, разом з двома священиками. Сема Кардінеллу несли на руках. Він був у такому стані десь від четвертої години ранку.

Поки йому зв'язували ноги, двоє конвоїрів підтримували його, а священики щось шепотіли до нього. «Тримайся, сину мій», — сказав один священик. Коли до Сема Кардінелли підійшли, щоб надіти йому на голову каптур, у нього відмовив анальний м'яз. Обидва конвоїри, у яких він висів на руках, кинули його і гидливо відступили. «Може, стільця йому, Віллє?»— спитав один з них. «То принеси», — відказав чоловік у котелку.

І коли всі, хто був на помості, відійшли від люка, — дуже важкого, з дуба й заліза, із шарнірами на кулькових підшипниках, — Сем Кардінелла залишився на стільці посередині, міцно зв'язаний, а молодший із священиків молився, стоячи на колінах обік стільця. Священик відскочив назад в останню мить перед і тим, як провалився люк.

ВЕЛИКА ДВОСЕРДА РІЧКА

ЧАСТИНА ДРУГА

Вранці зійшло сонце, і полотно намету почало нагріватися. Нік виліз із-під запони, що затуляла отвір намету, подивитись, як там надворі. Вилазячи, він відчув, що трава мокра від роси. У руках він тримав штани й черевики. Сонце тільки-но зійшло над узгірком. Довкола були лука, річка та мочарі. На зелених мочарах за річкою росли берези.

Цієї вранішньої пори річка була прозора, гладенька й бистра. Кроків за двадцять за водою її від берега до берега перетинали три великих корчі. Набігаючи на них, вода лисніла і глибшала. Поки Нік дивився туди, на корчах з'явилася норка, перебігла по них на той берег і гайнула на мочарі. Нік відчував радісне збудження. Його збуджував цей ранній ранок і річка. Він ладен був навіть і не снідати, але розумів, що попоїсти треба. Отож він розпалив невеличке багаття й поставив на вогонь кавник.

Поки нагрівалася вода, він узяв порожню пляшку й спустився з узгірка на луку. Лука була зарошена, і Нік хотів наловити коників на принаду, поки ще сонце не висушило траву. Він знайшов безліч добрячих коників. Вони сиділи при самому корінні трави, а деякі почіплялися за стебла. Всі вони були холодні, мокрі від роси й не могли стрибати, поки не обсохнуть. Нік легко ловив їх, вибираючи тільки брунатних, середньої величини, і вкидав у пляшку. Натрапивши на якусь колоду, він перевернув її і побачив під нею, з самого краю, сотні коників. То був у них справжній нічліжний дім. Нік вкинув у пляшку ще з півсотні брунатних середньої величини. Поки він збирав їх, решта обігрілися на сонці й пострибали хто куди. Стрибаючи, вони розгортали крильця й злітали