Читати книгу - "Сивий Капітан"

— Але ж для цього потрібне було те джерело могутньої енергії, яке ви винайшли? — зауважив несміливо Олесь.

— Так, воно було потрібне. І воно знайшлося. Чи знаєш ти щось про внутрішньоатомну енергію, Олесю? Чув про це?

— Звичайно, чув! — радісно ствердив юнак. Ще б йому не знати про це! Велетенська енергія, яка звільняється при руйнуванні атомного ядра, енергія, що її можна використати для страшних атомних бомб, які несуть загибель усьому існуючому. Але ту саму енергію можна використати і для мирних потреб, якщо звільняти її поступово і підкорити потребам людини в атомних реакторах, одержуючи за її допомогою електрику… Еге, це Олесь добре знав! — Так ви використовуєте для «Люцифера» внутрішньоатомну енергію, руйнуючи атомне ядро? — збуджено заговорив він, охоплений бажанням виявити свою обізнаність. — Як у атомному реакторі, так? Тоді я все розумію!

— Стривай, Олесю, — м’яко, хоч і трошки насмішкувато, пролунав голос Сивого Капітана, — не поспішай. Я нічого не говорив тобі про руйнування атомного ядра. Я сказав лише про атомну енергію.

— Та хіба це не все одно?

— Ні. Я ж кажу тобі, не поспішай. І не червоній так. Це ж не твоя провина, що про руйнування атомного ядра писалося й пишеться багато, а про інший, зворотний процес, навпаки, дуже мало.

Голова Олеся немовби паморочилася: який то зворотний процес? Складання атомного ядра, чи що?

— Отже, слухай уважно. Я спробую пояснити це якнайпростіше. Ти знаєш, що всі елементи складаються з атомів. Але й атоми в свою чергу складаються з найпростіших і найлегших атомів водню. Руйнуючи атомне ядро, фізики розщеплюють ядро складного, важчого елементу — і таким чином перетворюють його на ядра менш складних, легших. При цьому виділяється певна кількість енергії. Коли б ми з тобою поступово руйнували і далі одержані елементи, перетворюючи їх на легші й легші, то дійшли б зрештою до водню. Це зрозуміло тобі? Не надто складно?

Олесь ствердно кивнув головою: він вирішив тепер більше мовчати, так буде безпечніше.

— Такий один процес, руйнування атомного ядра, — вів далі Сивий Капітан. Він поглянув на пульт управління машиною, де спалахнула яскрава червона лампочка якогось індикатора, швидким рухом перевів праворуч маленьку рукоятку, від чого червона лампочка одразу згасла, а замість неї спокійним світлом засвітилася зелена. — Але є й другий процес, зворотний. Скажи, Олесю, як ти гадаєш, що сталося, коли б ми знайшли спосіб складати, сполучати два чи чотири атоми якогось легкого елемента? Як тобі здається?

Тепер уже треба було відповідати. І юнак непевно сказав:

— Мабуть, утворився б важчий елемент. І все.

— В тому-то й річ, що далеко не все, — ледве помітно за своєю звичкою посміхнувся Сивий Капітан. — Розрахунки вчених давно показали, що в такому разі вага новоствореного елемента не була б точною сумою ваг складових елементів. Виникає якась різниця. Новий, важчий елемент був би трохи легшим, ніж загальна вага тих ядер, з яких його складено. Куди ж поділася різниця? Адже саме про неї і йде мова. Вона при складанні атомів виділяється як вільна енергія — і досить велика. Тепер ти розумієш, що я мав на увазі, говорячи про складання атомів?

— Ви вмієте це робити?

— О, не тільки я! Отаке складання атомів водню з одночасним виділенням велетенської енергії науці досить відоме, воно має назву термоядерної реакції. На цьому явищі побудовано страшні водневі бомби, набагато сильніші за атомні. Атомні реактори, де використовується енергія від руйнування атомного ядра, існують. Цю енергію наука приборкала, — не цілком, правда, але все ж таки дещо опанувала її. А термоядерну енергію ще ні. Бо весь час вважалося, що для здійснення термоядерної реакції, для складання атомних ядер потрібні дуже високі температури, приблизно такі, як на Сонці. Мені пощастило встановити і довести, що це не так. € інші способи, які не потребують високих температур. Користуючись таким способом, відомим тільки мені, я можу провадити термоядерну реакцію повільно — і керувати тією велетенською енергією, яку вона дає. Оце й є джерело енергії, якою живиться мій «Люцифер» г всі його механізми та прилади…

Олесь дивився на Сивого Капітана, широко розкривши від здивування очі. Це було щось справді фантастичне! Він чув про колосальну силу водневих бомб, у яких діє термоядерна реакція, під час якої виділяється нечувана кількість енергії, дикої і свавільної. Він чув, що наука тільки мріяла про те, що колись поступово опановуватиме ту гігантську енергію для мирних потреб. А Сивий Капітан, який так просто говорить про все це, уже знайшов такий спосіб… Так от у чому полягав винахід інженера Ернана Раміро! Ось чому фалангістський уряд так уперто намагався захопити цей винахід у свої руки!

Тим часом Сивий Капітан говорив далі, так само невимушено і спокійно, наче мова йшла про звичайні речі, яким він не надавав ніякого особливого значення:

— Ось тобі, Олесю, і відповідь на твоє запитання. Складна, хоч і невеличка, машина всередині мого «Люцифера» весь час виробляє електричну енергію майже в необмеженій кількості. І хоч потреби «Люцифера», тобто всіх механізмів і приладів у ньому, надзвичайно великі, — тієї енергії вистачить на все. Для цього треба лише мати водень, правда, не звичайний, а його окрему відміну, так званий дейтерій. Це досить рідкісна відміна, але я можу за допомогою тієї ж самої енергії здобути її в достатній кількості. А в машині, про яку я згадував, атоми дейтерію сполучаються і перетворюються на атоми гелію. Енергію ж, що виникає під час цього, я забираю для своїх потреб. Бач, як просто?

Та Олесь прекрасно розумів, що все це зовсім не просто, а так складно, що й уявити собі важко. Сказати тільки — видобувати гелій, перетворюючи на нього той водень-дейтерій! Власне, навіть не так, бо тут важливий не гелій, а велика кількість енергії, що виділяється при цьому. Втім, скільки ж для цього потрібно того дейтерію?..

— Ну, чого ж ти мовчиш? — запитав його Капітан знову. — Я хочу знати, чи зрозуміло те, що я розповів тобі?

— Я-то зрозумів, а от уявити собі все це не можу, — чесно визнав юнак. — Мабуть, тут потрібні були б спеціальні знання з фізики, чи що… тоді, можливо, воно легше укладалося б у голові. А так… думаєш —