Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » На скрижалях історії 📚 - Українською

Читати книгу - "На скрижалях історії"

437
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "На скрижалях історії" автора Олександр Васильович Вітров. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 142
Перейти на сторінку:
відразу обрав Директорію Української Народної Республіки з п'яти осіб (В. Винниченка, С. Петлюру, Ф. Швеця, А. Макаренка, О. Андріївського). 14 листопада вона оголосила гетьмана «поза законом», поклала на себе всю повноту влади в Україні й започаткувала загальне повстання.

Єдиною боєздатною військовою одиницею, на яку спиралася Директорія, був окремий загін Січових Стрільців під командуванням Є. Коновальця й А. Мельника. 15 листопада, коли до Білої Церкви під захист Січових Стрільців прибули члени створеної Директорії УНР, у Києві в Генеральному штабі гетьмана йшла нарада з питань об'єднання командування Дону, України та Добровольчої Армії для спільної боротьби проти більшовиків за відродження Росії.

Наступного дня газети ошелешили українців: «Усі військові частини, які формуються або діють проти більшовиків, у тому числі й армія гетьмана П. П. Скоропадського, уливаються до білої добровольчої армії генерала А. І. Денікіна. ...Збори й маніфестації наказом гетьмана заборонені, упроваджено попередню цензуру воєнного часу, закриті всі вищі школи».

Опубліковано наказ: «Про мобілізацію офіцерів до 50 років, усіх надстрокових підофіцерів і військовозобов'язаних студентів». Оголошена мобілізація за 10 років. За найменший прояв непокори — жорстока розправа. 17 листопада оприлюднили звернення гетьмана з закликом вступати до російської армії Денікіна. У центрі Києва майорять російські монархічні триколори. Відділ добровольчої армії генерала Кирпичова розмістився в Педагогічному музеї. На вулиці Прорізній над її головним штабом маячить біло-синьо-червоне полотнище. Розгнуздано й нахально підняло голову й вивергає отруту й бруд усе, що в Україні себе почуває «загальноруським» або просто «руським». Це стало остаточним поштовхом до масового національного зриву.

III

Уночі з 16 на 17 листопада 1918 року в Білій Церкві підняли збройне повстання на чолі з Директорією проти влади гетьмана П. Скоропадського. Удень Січові Стрільці оволоділи Фастовом. Військові підрозділи, сформовані за часів Гетьманату з українців, противилися репресивно-поліцейським акціям проти селянства, несправедливому поділу землі й проросійському курсу.

Головна опора режиму — формування з російських офіцерів, курсантів і дрібної буржуазії. До 10000 тисяч українофобів лише в Києві виступили каральним походом «бити свідомих хохлів».

Наступного дня відбувся Мотовилівський бій. Республіканці розбили офіцерську дружину М. Святополка-Мірського й 1-й Сердюцький полк із кінною сотнею та панцерним потягом, які, очікуючи бою з ватагами селян, а не з вимуштрованим військовим підрозділом надто легковажно поставилися до бою.

Сердюки масово почали переходити на бік повсталих і спільно з січовиками навіть відбили нічну атаку на залізничну станцію мешканців сіл Мотовилівка й Плісецьке, які мародерствували на полі бою. Залишки розбитих під Мотовилівкою гетьманців відступили на Васильків і Пост-Волинський. Ця рішуча перемога чотирьох сотень Січових Стрільців над відбірними частинами Денікіна й Скоропадського відкрила Директорії шлях на Київ [12].

Розгром під Мотовилівкою став сигналом до загального повстання проти влади гетьмана й німців по всій Україні. У листопаді 1918 року масово перейшли на бік Директорії частини, сформовані гетьманом Скоропадським: Подільський корпус на Вінниччині, Сірожупанна дивізія на Чернігівщині, Запорізька дивізія на Слобожанщині. Нова влада отримала практично готові державні інституції та військові частини.

На вечір 21 листопада по південних околицях Києва веде вогонь стрілецька артилерія. Як гриби після рясного дощу формуються селянські партизанські загони, які озброює Директорія. Їх розгортають у полки, бригади, дивізії.

З повстанців лише однієї Київщини створили дві Дніпровські дивізії, що разом із Січовими Стрільцями склали Осадний корпус й затягнули кільце блокади навколо Києва. 23 листопада війська Директорії вибили гетьманську залогу з Черкас, а 26 листопада гетьманці втекли з Умані [3].

Усі, хто бореться за зміни й кричать: «За волю», вважають себе «революціонерами», своїх же противників — «контрреволюціонерами». Цього разу й більшовики допомагають стверджувати владу «петлюрівської» Директорії.

29 листопада німецька делегація приїхала на перемовини з урядом Директорії. Німців хвилює одне питання — перепуск їх ешелонів через захоплену повстанцями станцію Боярку. Представники німецького командування в загидженому залі станції підписали угоду: «Німецькі частини київської залоги зобов'язуються не переходити лінії, що позначена блакитною рискою на доданій до цього карті...»

Останні ешелони рушили до Німеччини під прикриттям цієї лінії. Ущент розсипалися глиняні підпорки влади гетьмана Скоропадського, його покровителі німці безславно залишають Україну. 14 грудня він і сам відрікся від влади й втік до Німеччини, а його міністри — до А. Денікіна.

Через кілька днів Директорія УНР урочисто вступила до Києва... А французи в Одесі побачили не триколор «неділимої Росії», а жовто-блакитне полотнище стягу Української самостійної держави.

Уже 17 грудня 1918 року в Києві на Софіївській площі відбувся парад української перемоги. Стрункі й незворушні, як мармурові колони, двоє галичан отамани Коновалець і Сушко в темно-сірих шинелях і папахах обабіч головного отамана Петлюри під снігопадом приймають парад військ Директорії.

IV

Морозяний день 22 січня 1919 року. Дерева вкриті інеєм, білі сльози снігу, зимовий дивосвіт. З самого ранку столиця виглядає святково — скрізь національні жовто-блакитні прапори й транспаранти, на балконах будинків розвішано килими й полотна з яскравими українськими малюнками.

Особливо гарно удекорована Софіївська площа й прилягаючі до неї вулиці, з-поміж них вирізняються будинки центральної контори телеграфу й Київського губернського земства. Тут на балконах прапори, портрети й погруддя Тараса Шевченка, уквітчані національними стрічками. При вході з Володимирської вулиці до Софіївської площі на Тріумфальній арці висять у парі старовинні герби Східної України й Галичини, а на стовпах по всьому майдану красуються герби чи не всіх українських губерній і плакати.

Під звуки музики об одинадцятій ранку сюди починають прибувати українські піхотні частини, артилерія й самострільні команди, котрі шпалерами стають з усіх чотирьох боків площі. За ними йдуть люди. Уся площа й сусідні вулиці заповнені вщент. Місця всім не вистачає, чимало з присутніх забираються на дерева,

1 ... 39 40 41 ... 142
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На скрижалях історії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На скрижалях історії"