Читати книгу - "Війна лайків"

Він очікував знайти вхід до величезного, схожого на печеру підвалу, де нібито тримали в рабстві дітей. Натомість побачив працівника, що тримав тісто для піци. Протягом наступних сорока п’яти хвилин Велч шукав таємні секс-камери, перевертаючи меблі й вивчаючи стіни. Врешті-решт, його увагу привернули замкнені двері. Тут точно щось криється, подумав він і розніс пострілом замок. За дверима була маленька комп’ютерна, трохи більша за комірчину. Жодних тобі сходів до таємного підземелля. Та й підвалу не було. Пригнічений і розгублений, Велч кинув зброю й здався поліції.

У судовому розгляді жодна сторона не припускала, що Велч несповна розуму. Прокурор написав, що чоловік «має ясну свідомість, надзвичайно серйозний і все розуміє». Він щиро вірив, що звільняє дітей від неволі, що йде на ризиковане завдання, під час виконання якого був готовий віддати своє життя. Під час свого 350-мильного шляху до піцерії Велч записав на смартфон сльозливе прощальне звернення до рідних; мученицьке повідомлення для поширення в соцмережах, якщо він загине під зливою куль. Велча засудили на чотири роки в’язниці.

Джеймса Алефантіса, засновника й власника піцерії, цей вирок не надто втішив. «Я дуже сподіваюсь, що одного дня, у більш поміркованому світі, кожен із нас згадуватиме цей день як якесь потьмарення, – сказав він. – Коли світ здурів, а фейкові новини були реальні».

Однак це не було потьмарення. Нещасливу одіссею Велча можна простежити з навали вірусних теорій змови, відомих під загальною назвою #Pizzagate (Піцагейт). Протягом останніх днів виборів-2016 з’явилися чутки, згідно з якими Гілларі Клінтон та її помічники нібито поклоняються сатані й сприяють секс-трафіку неповнолітніх у підсобках мережі піцерій в окрузі Колумбія. «Доказом» було фото власника закладу, Алефантіса, який приймав збирача коштів для Клінтон та опублікував логотип у формі серця на сайті ресторану. Працюючи через замовне «розслідування», криве віддзеркалення того, що провела Bellingcat, ультраправі детективи виявили, що серце – це таємний знак розбещувачів дітей. Насправді ж – символ збору коштів для дитячої лікарні Святого Юди.

#Pizzagate запалив усі соцмережі, зібравши 1,4 млн згадувань у самому лише Twitter. На YouTube-каналі Infowars теоретик змов Алекс Джонс сказав 2 млн своїх підписників: «Від нас щось приховують. Я лише знаю, що ми в руках абсолютного зла. Нехай нам допоможе Бог». У гонитві за збагаченням російські маріонетки, що працювали у Санкт-Петербурзі, теж унадилися писати про все це. Їхні пости неабияк посприяли популярності конфлікту. #Pizzagate не лише тижнями домінував в онлайн-спілкуванні ультраправих, але й додав у силі після поразки Клінтон на виборах. Під час післявиборчих опитувань близько половини виборців Трампа були переконані, що штаб Клінтон справді причетний до педофілії, торгівлі людьми та ганебних сатанинських ритуалів.

Утім, як із сумом визнав Велч після арешту, «інфа про це була не 100-відсоткова». Одним із головних рупорів #Pizzagate був Джек Пособець, молодий офіцер розвідки резерву ВМС США. Хоча секретний допуск Пособця давно скасували, а командування доручало йому хіба обов’язки координатора програми аналізу сечі, висловлювання офіцера в мережі Twitter мали неабиякий вплив. Пособець неухильно проштовхував #Pizzagate до понад 100 тисяч підписників. Він навіть наживо стрімив власне «розслідування» ресторану, вдираючись на святкування дитячого дня народження й фільмуючи все, поки його не виводили з приміщення.

Для Пособця соцмережі відкрили шлях до популярності, якої бракувало в реальному житті. А ще – можливість обійти старих медіацензорів. «Вони хочуть контролювати, що ви думаєте, контролювати, що ви робите, – просторікував Пособець. – Але тепер ми здатні використовувати власні платформи й канали, щоб говорити правду».

Точністю цієї «правди» переймалися мало. Небезпечний і безплідний пошук Велча не розвінчав заяв Пособця, а лише заохотив до створення нових. «Це пастка, – твітнув Пособець, коли почув про арешт Велча. – Засланого в Comet Pizza стрільця використають, щоб проштовхнути цензуру незалежних джерел новин, непідвладних корпораціям». Потім він змінив стратегію, повідомивши підписникам, що шеф поліції округу Колумбія дійшов висновку: «Ніщо не вказує на те, що людина зі зброєю в Comet Ping Pong якось пов’язана з #Pizzagate». Як і решта змови, це теж була вигадка. Реальними лишалися смертельна загроза та психологічна шкода для працівників піцерії й родин відвідувачів через пристосуванців штибу Пособця.

Однак сам маніпулятор мало постраждав через свої вигадки. Фактично вони лише збільшили його славу в мережах та рівень впливовості, а також принесли інші винагороди. Лише через кілька місяців після того, як Пособець ледь не призвів до трагедії в мережі піцерій, він уже проводив онлайн-трансляції брифінгу в Білому домі як спеціально запрошений гість. А потім Пособець зазнав нової слави: його повідомлення багато разів ретвітнув наймогутніший акаунт у соцмережах усього світу – акаунт президента Дональда Трампа.

#Pizzagate демонструє, що вірусність – далека від мірила щирої популярності – це сила, якою можуть маніпулювати та керувати лише кілька впливових акаунтів. У дослідженнях Інтернету це явище відоме як «ступеневий закон». Відповідно до нього, боротьбою за увагу насправді керує не хтось із мільйонів людей, а радше купка основних вузлів мережі. Щоразу як вони тиснуть на «поширити», ці «суперпоширювальники» (термін запозичений із досліджень біологічної загрози) активують лазер «Зірки смерті», що може переспрямувати увагу величезної частини Інтернету. Таке трапляється навіть у відносно контрольованих сегментах мережі. Дослідження 330 млн користувачів китайського Weibo, наприклад, виявили такий ухил впливу: менше ніж 200 тисяч користувачів мали понад 100 тисяч підписників і лише близько трьох тисяч акаунтів – понад мільйон. Коли дослідники уважніше придивилися до того, як стартувало обговорення, то з’ясували, що думками мільйонів людей керували якихось 300 акаунтів.

Інтернет може видаватися величезними, дикими та безмежними новими землями, але він усе одно має своїх монархів. Наділені такою владою, ці суперпоширювальники часто не мають нічого спільного з правдою. Та й навіщо це їм? Правдива інформація привертає менше уваги.

Протягом останніх кількох років випадки на кшталт #Pizzagate почастішали, бо байкарі штибу Пособця пожвавилися. Вплив цих адептів змови ще більше посилюють старі як світ ефекти гомофілії та упередженості підтвердження. По суті віра в одну теорію змови («Глобальне потепління – обман») збільшує схильність людини вірити новим вигадкам («Батько Теда Круза убив Кеннеді»). Вони – як ВІЛ онлайн-дезінформації: вірус, що робить своїх жертв уразливішими до нових інфекцій.

І все-таки поєднання теорій змови та соцмереж ще токсичніше. Як писав психолог Сандер ван дер Лінден, віра в теорії змови змушує людину охочіше підтримувати «екстремізм, расистське ставлення до меншин (наприклад, антисемітизм) і навіть політичне насильство».

Помірна брехня і грандіозні теорії змови були зброєю політичного арсеналу впродовж тисячоліть. Однак соціальні мережі зробили їх потужнішими