Читати книгу - "Війна лайків"

Найпоказовішою в цьому аспекті виявилася політика. Президентські вибори в США 2016 року вивільнили потік вигадок, що затьмарили всі попередні обмани та вигадки в історії. Це була якась онлайн-екосистема, така величезна, що македонці, які гуляли по нічних клубах, гребли гроші й розкручували брехню, посіли в цій системі одну з ніш. А ще існували тисячі фейкових сайтів, сповнених мільйонів відверто брехливих історій, кожну з яких люди поширювали у своїх мережах. Під час завершальних трьох місяців виборів-2016 у Facebook поширювали більше фейкових політичних заголовків, аніж справжніх. Тим часом у дослідженні 22 млн твітів Оксфордський інститут Інтернету дійшов висновку, що користувачі Twitter теж поширювали більше «дезінформації, полярного та конспіраторного контенту», аніж справжніх новин.

Оксфордська команда назвала цю проблему «шкідливими новинами». Як і шкідливій їжі, якій бракує поживної цінності, цим історіям бракувало новин. Крім того, як і шкідливу їжу, їх зліпили зі штучних інгредієнтів з додаванням підсолоджувачів, через що страву важко було не спожити. Це реалізація небезпеки, про яку інтернет-соціолог Дана Бойд попереджала ще в далекому 2009-му:

Наші тіла запрограмовані споживати жир та цукор, бо в природі вони рідкісні… Так само ми біологічно запрограмовані приділяти увагу тому, що стимулює: вульгарному, жорстокому або сексуальному контенту та принизливим, нескромним чи образливим чуткам. Якщо ми не будемо обережними, то зазнаємо психологічного еквівалента ожиріння. Ми споживатимемо контент, шкідливий і для нас самих, і для суспільства загалом.

Те, що оксфордські дослідники назвали «шкідливими новинами», невдовзі поширилося під назвою «фейкові новини». Цей термін уперше виник для опису підтверджено неправдивих повідомлень. Однак президент Трамп швидко привласнив термін, використовуючи його понад 400 разів упродовж свого першого року на посаді. Дональд Трамп перетворив «фейкові новини» на опис інформації, яка комусь не подобається. Тобто навіть термін, який використовували, щоб описувати неправду, перейшов від об’єктивного мірила точності до суб’єктивного висловлення думки.

Та хай як побутує цей термін, у Сполучених Штатах, як і в Македонії, багато людей побачили в цьому явищі майоріння доларових купюр. Пособець, наприклад, почав продавати свій досвід онлайн-теоретика змов під обкладинкою книжки, що обіцяла пояснити, «як соціальні мережі перетворилися на зброю». Проте, як і з операцією «Інфекція» та антивакцерами, ультраправі не мали жодної монополії на те, щоб робити брехню вірусною або заробляти на цьому гроші. Одним із прикладів є Джастін Колер, що називає себе «сім’янином трохи за сорок». Зі ступенем із політології та жвавим інтересом до пропаганди Колер стверджує, що зайнявся бізнесом фейкових новин для експерименту, коли перевіряв довірливість правих теоретиків змови. «Спочатку вся ідея, – пояснив Колер, – полягала у створенні сайту, що міг би потрапляти до ехо-камер правих, публікувати вульгарні чи вигадані історії, а потім публічно викривати ці історії та вказувати на факт вигадки». Але потім почали крапати гроші – іноді десятки тисяч доларів протягом місяця. За таких обставин забувається будь-яка світла мета.

Колер розширив свою операцію в повноцінну імперію: 25 веб-сайтів, стільки ж фрілансерів, кожен з яких давав прибуток. Що безглуздіші заголовки, то більше кліків і грошей збиралося. Один із найпопулярніших матеріалів Колера розповідав трагічну й украй брехливу історію про агента ФБР та його дружину, які посеред розслідування справи Гілларі Клінтон померли від підозрілого самогубства. Протягом десяти днів 1,6 млн людей зачитувалися схожою на справжню, але насправді фейковою газетою Denver Guardian, що опублікувала цю облудну історію. У Facebook «викривальний» матеріал вигулькував щонайменше 15 млн разів.

Колера викрили, коли один відважний репортер Національного громадського радіо прокрався крізь панцир веб-реєстрацій і простежив його до самого дому. Коли Колера запитали, чому він ховався, той грубо висловився про людей, які його збагачували. «Вони не найбезпечніший натовп, – сказав він. – Деяких я мав за внутрішніх терористів. Тож вони точно не ті люди, кого я хотів би побачити за своїми дверима».

Менше з тим, окремі комерційні поширювальники брехні були лише дрібною рибою. Набагато важливішим виявилося нове середовище медіабізнесу, що пов’язувало прибуток та упереджену політику. Коли дослідники Columbia Journalism Review проаналізували коло читачів близько 1,25 млн новин, опублікованих під час виборів-2016, то виявили, що споживачі як ліберальних, так і консервативних новин покладалися на соцмережі більше, ніж на традиційні ЗМІ, але обидві групи по суті існували у власних паралельних усесвітах. Це відкриття підтвердило те, що ми вже бачили. Гомофілія та вірусність поєднувалися, щоб збільшувати вплив на користувачів інформації, з якою ті погоджувалися. Але в такий спосіб читачі ізолювалися від неприємної інформації.

Дослідження виявило й ще дещо. Рушії спілкування у всесвіті соцмереж лівого спрямування були розподілені між багатьма центрами, куди входили старі медіаоплоти на кшталт New York Times та відверто ліберальні ЗМІ штибу Huffington Post. Натомість усесвіт правого спрямування був інший. Він мав лише одне центральне скупчення навколо гіпертенденційної платформи Breitbart, запущеної у 2005-му (через рік після Facebook) з прицілом на нове медіасередовище. Її засновник Ендрю Брейтбарт пояснив: «Я наміряюся зруйнувати стару медіагвардію… і це дуже добра бізнес-модель».

Після смерті Брейтбарта у 2012-му організацію очолив Стів Беннон, колишній інвестиційний банкір та голлівудський продюсер, що добре розумів обидва ринки й силу хороших вірусних заголовків. Беннон вітав соцмережі як інструмент домінування на мінливому медіаринку, а також перетворення ідеологій правого крила. За словами Беннона, сучасний Інтернет є не просто середовищем спілкування. Інтернет – «потужна зброя війни», або #War.

Через Breitbart Беннон позитивно висвітлював «альтправих» – нову онлайнову коаліцію, що навряд чи могла б виникнути навіть в уяві у світі до соцмереж. Скорочено від «альтернативних правих» (терміну, який популяризував лідер білих супремасистів Річард Спенсер), альтправі поєднали нібито непорівнювані групи в діапазоні від нового покоління інтернет-обізнаних неонацистів до колективів відеогеймерів. Альтправі використовували онлайн-кампанії переслідування, щоб боротися проти нібито «політкоректності». Усі ці групи знайшли точки дотику в двох моментах. Передусім, у переконаннях, відповідно до яких (як зауважила Associated Press) відкидався «американський демократичний ідеал рівності всіх перед законом, незалежно від віри, статі, етнічного походження чи раси». По-друге, визнавалося, що соцмережі – це найкращі засоби трансформувати переконання в реальність.

Нагромаджуючи обурення й прагнучи уваги, Беннон проголосив Breitbart «платформою альтправих». Його редактори навіть запросили лідерів згаданих рухів редагувати статті у