Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Потапов, до дошки! 📚 - Українською

Читати книгу - "Потапов, до дошки!"

336
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потапов, до дошки!" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41
Перейти на сторінку:
виклик.

— Якщо з вами щось трапиться, я не зможу пережити цього, — ледь чутно сказала вона.

Серце моє було готове вистрибнути з грудей від щастя. Її зізнання додало мені сил, і я дав клятву, що залишуся вірний їй і буду захищати її до останнього подиху.

Я прийшов на місце дуелі раніше за суперника й нетерпляче стискав ефес шпаги. Раптом від дерева відокремилася тінь. Це був Артур. Він був блідий, і в його рухах вбачалася нерішучість. Я зрозумів, що він хоче ухилитися від двобою, і вихопив шпагу з піхов. Йому довелося оборонятися.

Сталь зловісно блиснула в кривавій заграві заходу. Мій клинок був нещадний. Я полоснув Артура по камзолу. Тканина з тріском розійшлася, і білий шовк став червоним, але я знав, що рана не була небезпечною. Я не хотів закінчувати двобою, доки не насолодився боєм. Перша невдача додала Артурові сил. Він, як розлютований звір, налетів на мене й клинком дряпнув мені щоку. Я зберігав спокій.

Блискавично я робив випад за випадом. Артур почав відступати, і тут я заплутався у полах свого плаща. Різким рухом я розстебнув пряжку й відкинув його убік. Плащ здавався величезним чорним птахом, що розпластався над прірвою і почав плавно спускатися вниз.

Артур скористався моєю затримкою. Мою праву руку пронизав гострий біль. Я ледь зміг втримати ефес в ослаблих пальцях і перехопити шпагу в іншу руку. Я стис зуби й намагався не помічати рани.

Артур криво посміхнувся. Тепер, коли я боровся лівою рукою, перевага було на його боці. З переможною усмішкою на губах Артур заніс шпагу для вирішального удару.

Мене охопила лють. Я стрімко рвонувся вперед. Рука мого супротивника здригнулася. Різким ударом я вибив його шпагу. Артур стояв на самому краї прірви й був беззбройний переді мною. Я бачив, наскільки він був переляканий, але не в моїх правилах добивати переможеного супротивника. Я подивився йому в очі.

— Запам'ятай, жодна волосина не впаде з голови Анни. Навіть тому, хто звався моїм другом, я не дозволю зачепити її ані словом, ані поглядом, ані жестом.

Із цими словами я повернувся й покрокував геть.

Раптово щось сильно вдарило мене в бік. Я різко повернувся й побачив перед собою обличчя Артура. Він був схвильований. Артур ширяв мене ліктем і вказував кудись поверх моєї голови. Я простежив за його поглядом…

Прямо наді мною стояв Валерій Степанович, наш учитель математики. Це був смертельний удар.

— Виходить, відповідати ти не збираєшся, — строго мовив Валерій Степанович.

— Повторіть запитання, — пробурмотів я, намагаючись долонею прикрити порожній аркуш, де мало бути завдання.

— Ти вчасно згадав, що повторення — мати навчання. А про що, дозволь довідатися, ти думаєш під час уроку?

— Ні про що, — сказав я, знизуючи плечима.

— Він взагалі ніколи ні про що не думає,— уїдливо гигикнула Анька, яка сиділа переді мною.

«Смикнути б її за косу, щоб більше не хотілося», — подумав я, а вчитель продовжував:

— Отож бо й воно, а на математиці повинен думати про завдання. Так що, герою, давай-но сюди свій щоденничок. На сьогодні тобі двійка за мрійливість.

Я міг би прикинутися, що забув щоденник вдома, але я вчинив як справді безстрашна людина. Я подав щоденник, тим більше, він, як на зло, лежав на парті на найвиднішому місці, і сховати його я однаково б не зумів. До кінця уроку я був таким старанним і уважним, аж самого нудило. Просто приклад для наслідування. Але Валерій Степанович мені все-таки вліпив двійку.

Коли продзвенів дзвінок, я щосили смикнув за косу Аньку, що сиділа попереду.

— Дурень, — звично огризнулася вона.

Я згріб книжки й зошити в портфель, і ми з моїм другом Артуриком перші вискочили з класу.



Оглавление Тамара Крюкова Потапов, до дошки!   Частина перша Потапов, до дошки!     Стражі порядку     Чергування     Людина нового типу
1 ... 40 41
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потапов, до дошки!», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потапов, до дошки!"