Читати книгу - "Вибрані твори"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Білиловський теж собі уявляє ідеальною людиною таку, у якої в душі — нема «нічого крім любові».
Грабовський вірить у відроження України тому, що
Рід людський за правду стане Хоч неправді «потура»!Рід людський має за нас, бідних, подбати!
В одному з інших своїх, неймовірно понурих, віршів той же Грабовський звіряється:
Закипали в душі сльози, Дивлючись на муки, І зривались тихо з кобзи Нерозважні гуки.Зрозуміло, що ніхто не здолав би такі «нерозважні гуки» слухати довго.
Ціле це безрадісне наставлення мусіло викликати реакцію. Сам Грінченко, який в своїх творах весь час підкреслював, що «тільки праця з неволі нас вирве», який довший час вважав всі пристрасті і радості за найбільшу перешкоду в тій праці, — як свіжого повітря запрагнув радості й сміху:
Майте ж, прапори надії, Знов озвись, оживши, сміх. Ділом стануться всі мрії Літ найкращих молодих... Воскресайте ж, сонця діти, Розсипайте щастя квіти, Хай сміється всім блакить І звитяжний спів дзвенить.Вірш примітивний, але характеристичний.
Тип безбарвного інтелектуаліста, що підпорядковує розумові всі свої пориви, як життєвий ідеал стовідсоткового українця, викликав реакцію і в повісті, але ця реакція спочатку була дуже однобічною.
З’являється Винниченко, який в своїх творах дає карикатуру сильної людини. Герої і героїні Винни-ченка, щоправда, завжди безоглядні по дорозі до своєї мети, але — на жаль — їхньою метою ніколи не буває ані велика ідея, ані навіть велика пристрасть, лише якась забаганка найгіршого роду. З своїми ж ідеями герої Винниченка так само безсилі, як і інші герої XIX століття. Вони лише говорять про ідеї, але не здобувають для них нічого.
Такі герої були запорожні, щоб стати протиставленням до типу культурника для тих, яким тип культурника був чужий. Починають з’являтися люди, які отому типові мурашки-інтелектуаліста протиставляють тип людини-борця. Може, одним з перших серед них — не в літературі, а в публіцистиці і в житті — був Міхновський, один з провідників РУП, що на переломі двох віків, в 1900 році, видає свою брошуру «Самостійна Україна». В ній знову воскресає відважний дух ХУП віку: почуття гострої непримиренності до противників; прагнення моментальної віддачі ударів. Знов народжується поезія «рубання», а не пиляння, жадань, а не благань.
Ми зустрічаємо цю поезію передусім в глибоких і сильних творах і досі недоціненої Лес і Укр аїнки на Наддніпрянщині іуВасиля Стефаника у Галичині. І в однієї, і в другого твори пересякнені фанатизмом. В любові до батьківщини є багато пориву, ліризму, а не складних розважань. Герої їхньої творчості дивляться на свою боротьбу не як на ж е р т в у, лише як на с в о є ж и т т я, на свою мету. Вони не шукають середньої дороги, воліють смерть, як ганьбу, як то є в «Ор гії» Лесі Українки або «Синах» Стефаника, де Максим, відпроваджуючи своїх синів на великий подвиг, каже їм:
Андрію, Іване, взад не йдіть! За мене пам’ятайте.
Які ж ці слова ніби прості, а разом з тим — які ж далекі й недоступні розслабленій психіці XIX століття і тим, що ту психіку перенесли в ХХ вік.
Хай в творчості обидвох цих письменників змагання не було ще радісним, але все ж, власне, вони у своїй суворості були батьками тих поетів радісного змагу, які у нас з’явилися в останні роки після 1917. У них вже був той фанатизм, те натхнення боротьби, які виросли в щастя у їхніх молодших наступників. Так як у суворих, але сильних, батьків можуть бути сильні і радісні діти, так трудно собі уявити, щоб такі
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані твори», після закриття браузера.
