Читати книгу - "Вона"

Тарас якраз зайшов у вітальню, коли побачив Назара з пледом у руках.

— Змерз? — посміхнувся Тарас.

— Ні. Марі заснула в бібліотеці. Хочу віднести, їй вночі може бути прохолодно.

— Не переймайся, — Тарас швидко наблизився до Назара і забрав з його рук плед. — Я віднесу. Іди спати).

Назар нічого на це не відповів. А Тарас йому підморгнув і вдоволено пішов до бібліотеки. Зайшовши у бібліотеку, Тарас побачив, що Марі спить, схиливши голову на спинку дивана, тримаючи книгу на грудях. Він намагався навіть не дихати, таким уже гарним і мирним сном спала Марі. Він підійшов до дивана і схилився над дівчиною так, що відчував її тихе ритмічне дихання. Він взяв книгу з рук Марі і відклав на столик, що стояв біла дивану. Яка ж вона прекрасна, подумав Тарас вкриваючи її пледом і боючись, щоб вона не прокинулась. Тарас підвівся, розвернувся і вимкнувши світло, вийшов з кімнати. А Марі просто посміхнулась, натягла плед дужче і знову поринула в сон.

Марі як завжди проснулась надто рано. Хоча сьогодні вона й не спала в ліжку, проте відчувала себе вельми бадьорою і сповненою сил. Вона вийшла з бібліотеки і піднялась у свою спальню. На ліжку лежав одяг для тренування. Марі підійшла ближче й: одяг був безсумнівно чудовий. Але якби Марі була просто вісімнадцятирічною дівчиною, а не втікачкою, якій не можна кидатись в очі. Це був яскравий топ і обтягуючі лосини. Звичайно одягом це складно було назвати, адже його було так мало)! Після Андрієвого одягу, який завжди на ній висів, цей виявився просто крихітним. Марі все ж не втрималась і приміряла. Вона підійшла до дзеркала. Без сумніву, одяг сидів на ній чудово, її струнке підтягнуте тіло виглядало неймовірно. Тут її ніхто не побачить, можна потренуватись і так. Марі збігла вниз, відчинила двері і вийшла на вулицю. Тарас вже стояв на галявині і розминався. Почувши, як відчинились двері, він озирнувся. На ганку стояла Марі.

— Доброго ранку), — Тарас посміхнувся і провів по Марі радісним поглядом. — Чудово виглядаєте)! Вам усе чудово підійшло).

— Доброго ранку, — Марі рушила до Тараса. — Тільки одягу замало. Вам так не здається)? — Марі прискіпливо подивилась на Тараса, адже розуміла, що він навмисно вибрав такий одяг.

— А мені здається, що його якраз достатньо), — широко посміхнувся Тарас.

— Ви ж зазвичай бігаєте о такій порі?

— Сьогодні вирішив позайматись тут.

— ММММ… — Марі недовірливо поглянула на Тараса. — Добре займайтесь я вам не заважатиму.

— Марі, можемо разом потренуватись. Ну якщо ви не переживаєте, що у вас не вистачить сил займатись зі мною на рівні)?

— Це виклик? — Марі пильно подивилась на Тараса. — А вас не бентежить, що може вийти навпаки?

— То це ви мені кидаєте виклик)? — Тарас дивився на Марі і не припиняв посміхатись.

— Ну давайте).

Усі наступні дії з боку мали такий вигляд, ніби ці люди — одне ціле. Вони стрибали, нахилялись, підтягувались, бігали, знову стрибали, віджимались, доки хтось перший не здасться. І все це супроводжувалось обміном поглядів і посмішок. Тарас здається піддався Марі і на останній вправі знесилений впав на траву.

— І це все? — Марі стала над Тарасом. — Тренування ж тільки почалось? — І вона простягла йому руку.

Тарас звівся на ноги. Обидвоє приготувались до бою.

Удар — відповідь, удар — відповідь. Але бій вже був геть не боєм. Кожен з них намагався продовжити мить дотику до іншого. Кожен захват здавався на обійми. Хоча це все і були бойові прийоми, але кожного разу, як тільки вони були максимально близько одне від одного, вони переставали дихати, а биття їхніх сердець навіть не зважаючи на тренування прискорювалось у сто разів.

Їхні рухи були неймовірно точними і швидкими. Марі вражала Тараса своєю силою і швидкістю. У її рухах було щось нелюдське, так вона все ідеально виконувала.

— Та ви просто ідеально володієте бойовим мистецтвом), — Удар від Марі, але Тарас встиг ухилитись від нього.

— Я швидко вчусь), — Марі блокує удар від Тараса. — Коли ми тренувались з Андрієм, він завжди захоплювався тим, як легко мені все дається, — Марі отримує сильний удар від Тараса.

— Андрій кажете? — ще один удар, але Марі ухилилась. — Ви з ним тренувались?

— Так, — декілька ударів від Марі. — Він заради мене почав займатись бойовим мистецтвом, щоб допомагати мені у тренуваннях, — Марі завдає удару і влучає у ціль)! — У нього була теорія, що таких як ми не випадково вибирають, ті вищі сили, які цим займаються, вибирають сильніших, спритніших, витриваліших. Тобто мені в принципі все легше дається і краще виходить ніж в більшості. Ми ще сміялись, що вони таким чином сподіваються, що ми маємо довше протягти))), — удар від Марі.

— О, то я дивлюсь Андрій завжди вас підтримував, — удар і ще один від Тараса.

Марі вже подумала, щось відповісти, але говорити й битись одночасно було вже геть тяжко, бо увійшовши в азарт рухи надто прискорились. Здавалось, ще хвилина, ще секунда, — і це вже не буде спарингом. Але до Марі почало приходити розуміння, почуття провини: «Що я роблю? Навіщо все це? До чого це призведе?»

Сильний УДАР, і Тарас розгубився. Марі робить випад вниз і збиває Тараса з ніг.

— Годі! — рішуче каже Марі, вже геть серйозним тоном. Вона навіть не допомогла йому піднятись. Ускочивши прожогом у вітальню, вже біля сходів Марі побачила Назара, який стояв біля вікна. Вона кинула на нього похмурий погляд, у відповідь же Назар дивився на неї суворо і водночас якось сумно. Не промовивши жодного слова, Марі піднялась нагору.