Читати книгу - "Вона"

— Привіт, — мовила Марі, зачиняючи за собою двері. Їй ще важко дихалось після тренування, і вона навіть не розуміла, котра година.

— Марі… — пролунав не такий сонний як трохи спантеличений голос.

— Привіт. Щось сталось? — голос і досі був спантеличений.

— АННО, ПРОБАЧ.

— МАРІ… — на мить на іншому кінці повисла тиша. — Усе добре? Щось сталось???

— Пробач. Пробач, що все кинула. Я не могла залишитись.

— Марі… Марі! — Анна перебила Марі. — Я все розумію. Розумію і не ображаюсь. Це ти мене пробач, я не знала чи захочеш зі мною говорити, після того, що я тобі наговорила.

— Я все прекрасно розумію… — спокійно промовила Марі.

— Я рада, що ти зателефонувала), — уже звичним голосом, повністю прокинувшись від сну і шоку говорила Анна. — Але це може означати одне, що без мене ви не справляєтесь))). Що наш розумник, не може мене замінити)?

— Анно, тебе ніхто не зможе замінити! Ти ж це знаєш). Як ти? — ніби й не було року мовчання. Вони ніби тільки вчора говорили.

— Марі, ну ти таке питаєш)… — Анна зітхнула. — Навчання. Це все моє життя. На вихідні зустрічаємось з Андрієм. Він без мене геть не справляється))).

— Андрій мені розповідав, що ти йому дуже допомагаєш. Дякую.

— Ой та що там).

— А як же тусовки??? Розкажи мені яке воно молоде, безтурботне життя студента??? — в голосі Марі пролунали сумні ноти.

— Марі… Після того як ти пішла, я зрозуміла, що за цими тусовками ми іноді втрачаємо найдорожче, що в нас є… — час… який ми б могли провести із найдорожчими для нас людьми. У мене залишився тільки Андрій…

— А він знає? — Марі не потрібно було пояснювати сенс слів Анни. Але Марі розуміла, що вони самі мають у всьому розібратись.

— Ой, та що він знає! Я гадаю, навіть якщо йому прямо про все розказати, до нього все одно не дійде), — у слухавці прлунав дзвінкий сміх.

Марі засміялась у відповідь. Вона вже не знала чи варто говорити Анні про Тараса, адже, почувши голос Анни, все відійшло на другий план. Проте Анна завжди вміла дивувати подругу тим, що вона знає, коли є якісь недомовки. І що найголовніше, вона знала, що саме недоказане.

— Як ваші справи з Тарасом? Господи, Андрій показував мені його фото. Він же неймовірно гарний). Як ти там тримаєшся?

— А хіба у мене є інший вибір??? — дуже сумно промовила Марі.

— ТАК, ЩО ЦЕ Я ЧУЮ??? Крихітко, вихід є завжди, ти сама нас цього вчила.

— Крихітко… Тільки ти мене так називаєш), — у Марі на вустах промайнула ледь помітна посмішка. — Анно, я не хочу нічого від тебе приховувати… Але нам із Тарасом краще триматись на відстані… Так буде краще для мене.

— Та як же це буде для тебе краще???

— Для нього це все забавки… А я… Я все одно поїду. А, якщо мені все ж не вдасться його врятувати??? Я не повинна до нього прив’язуватись. І так все ускладнилось.

— А що він до тебе відчуває??? — Анна явно не хотіла так просто відступати. — Буває ж так, що ти відчуваєш його.

— Анно то ж усе фізичне… Я не в змозі читати його думок.

— Ага, значить відчуває…

— Він, можливо, таке відчуває до сотні дівчат?

— Ооох, ти як завжди… Тобі весь час потрібні тільки факти й докази. Кохання — це не те почуття, яке можна описати словами.

— Анно, Анно, ти стала така романтична))). Давай так, як тільки ви з Андрієм між собою розберетесь, я неодмінно візьму з вас приклад. Люблю тебе, але мені вже час іти. До зв’язку))).

— Бувай, крихітко, але пам’ятай: ти як ніхто заслуговуєш на щастя. Ти не знаєш чи зможеш врятувати Тараса, але як довго зможеш протриматися у такій боротьбі? Нам випало забагато випробувань, тож прийми хоча б один дарунок.

Марі повернулась від друзів. Була неділя, і батьків як завжди не було, вони поїхали в кіно. Зараз Марі згадує, як їй подобалась звичка батьків ходити на побачення кожні вихідні. Вона мріяла, що коли виросте і створить власну сім’ю, то обов’язково матиме таку традицію. Марі мріяла, що колись у неї буде така сама сім’я. Хіба могла вона тоді знати, що її чекає геть інше життя. Що вона рано подорослішає, що всі її мрії про любов зруйнує одна людина. Що вона думатиме, що ніколи не зможе покохати, що буде самотня. Але тоді батьки були для нєї таким незламним авторитетом і прикладом ідеальної сім’ї, що Марі навіть уявити не могла, що такий сильний інститут може зруйнуватись. Марі увійшла до кімнати, сіла на ліжко і так просиділа, доки не почула, як у двір в’їхала машина. Вона непорушно сиділа. Те почуття, яке нас охоплює у час змін, але не просто змін, а змін, після яких настає нове життя. Знаєте, такий спокій навколо і нібито перехопило подих, а ще хвилювання, що завтра на тебе чекатиме не такий день, як був сьогодні, а зовсім інший, новий день. Марі це відчувала, але нажаль не розуміла цього, чекаючи, що батьки її покличуть. Вона чула як відчинилися вхідні двері, чула як увійшли в дім.

— Марі!!! Спускайся), — мама радісно покликала дочку. — Ми купили суші)))!!! Зараз повечеряємо.

— Зараз! — Марі крикнула з кімнати, набрала повітря, на мить затримала і видихнула.

— Ох, доцю, як день)? — радісно заговорила мама.

— Чудово), усе чудово), — Марі сіла за стіл.

Мама розпакувала суші і розставляла усе на столі. Марі в цей час подумки повторювала все, що збиралась сказати. І майже не помічала, що