Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Мед з дікалоном 📚 - Українською

Читати книгу - "Мед з дікалоном"

287
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мед з дікалоном" автора Юрій Камаєв. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 67
Перейти на сторінку:
він не байдужий до тебе? Ми заберемо тебе з міста.

Вона подивилася полковнику у вічі довгим пронизливим поглядом. Як же це просто — вкласти її у ліжко з цим німцем.

— Полковнику, цей гауптман зберігає планшет із документами у сейфі комендатури, на допиті може нічого не сказати. А папери скажуть усе. Я затримаю його, щоб він виїхав сам, а ви перехопите у дорозі. Та й мені не потрібно буде розконспіровуватись.

Полковник запалив іще одну цигарку і мовчки про щось міркував. Врешті промовив:

— Марійко, ти знаєш — я часом тебе боюся. Твій батько був гарячим зірвиголовою. А ти інша, ти наче холоднокровно граєш у шахи зі смертю. Тож тільки-но щось піде не так — утікай.

Вона криво усміхнулась.

— Ми щось придумаємо, щоб відвести від тебе підозри,— наостанок промовив Полковник.

* * *

Під комендатурою її знову чекав дивак-австрієць із великим букетом троянд.

— Вальтере, навіщо це? Я ж на роботі.

Він клацнув підборами і простяг їй руку, ніби запрошуючи до вальсу.

— Я викупив ваш сьогоднішній день у Келлера. Повірте, це було дуже дорого.

Вона здивовано дивилася на свого залицяльника.

— Й у скільки цінує мене мій шеф?

Він засміявся.

— Дві пляшки гарного коньяку і півкілограма справжньої кави. Це усе, що позавчора передала з Відня баронеса фон Греслау, моя матуся. Втім, ваш оберст завалений роботою, і йому зараз не до вас.

Вони каталися містом, навіть ризикнули прогулятися руїнами давньої фортеці, що височіла над містом. Безтурботно, наче не було війни, Вальтер розстелив на траві коц і розлив із термоса справжньої духмяної кави.

— Вальтере, ви чудово грали. Особливо Шопена.

— А, це ви про раннього маловідомого Вагнера? — усміхнувся австрієць.— Що ж, я у минулому житті був піаністом. Якась газетка навіть написала — «новий Падеревський[16]». Звісно ж, це величезне перебільшення. Та мені тоді було приємно.

— Вальтере, навіщо ви гралися з бідою? Фогель надзвичайно небезпечна людина. Він справжній наці, поведений на расових законах. Зв'язок зі мною і гра занепадницької слов'янської музики може обернутися для вас неприємностями.

Вальтер скривився.

— Мені байдужі ці ідіоти. За тиждень я вирушаю до пекла. Там із десятьох машин із завдання повертається в кращому випадку шість. Та зрештою, навіщо це вам... Розкажіть щось про себе.

Марія дивилася на нього — що розказати? Правду? Її ж офіційне легальне життя уміщається у трьох реченнях.

— Гаразд, я навчалася два роки у консерваторії вокалу, згодом змушена була покинути Польщу. До початку війни жила у Відні. До речі — з Крушельницькою мене не порівнювали. Пан професор сказав, що я надто раціональна і мені бракує чуттєвості.

Він поцілував її, та вона відвернулась.

— Вальтере, благаю, не треба.

Вальтер запалив сигаретку.

— Я вас розумію. Цей клятий мундир, ця війна. Ми ж могли зустрітись у Відні, ще тоді, коли світ був іншим...

Марія гірко зітхнула. Непоправний сентиментальний дурник. Де ж вони могли зустрітися? Він багатий і успішний аристократ, що бавився в музику і захоплювався літаками, і вона — бідна емігрантка, що утекла за кордон від переслідування польської Двуйки[17]? Він, мабуть, за життя не бачив того Відня, у якому вона жила,— злиденного і похмурого, нескінченно далекого від сяючих вітрин, театрів і дорогих ресторацій.

Зненацька зринули образи — вона у красивому бальному платті і він — не підперезаний портупейною упряжжю ворожого мундира, а в цивільному елегантному смокінгу, кружляли по сяючому паркету під звуки вальсу. Попелюшка і принц, барон Священної Римської Імперії і українська студентка-терористка... Таку казку ніколи не придумають...

Вальтер глянув на годинника.

— Маріє, якщо дозволите — я знову гратиму для вас на цьому чудовому роялі.

* * *

Він знову грав на чудовому білому роялі із запаленими свічками, грав натхненно й досконало. Марія крадькома глянула на маленький золотий годинничок на руці. Колона вантажівок під охороною панцирника і мотоциклістів вже десять хвилин як вирушила. І врешті, коли Вальтер хотів закрити кришку рояля, вона попросила — ви зможете проакомпанувати останню арію Віолети із Травіати?

Вона заспівала. Сильно і чисто, як ніколи. Врешті, коли закінчила — в очах стояли сльози.

— Я вражений глибиною почуттів у вашому виконанні. Ваш професор — невіглас.

Він тривожно глянув на годинника.

— Мені час, якщо притисну газу — за півгодини наздожену колону.

Вона підійшла до нього й поцілувала в чоло.

— Вальтере, вибачте мене.

1 ... 39 40 41 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мед з дікалоном», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мед з дікалоном"