Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Кого це несе? — посміхнувся Марик, але відчув, що поганого нічого не трапиться. Плямки наближалися.
— Е! — вигукнув Марик. — Та це ж птахи непо… Ха! — сяйнула думка. — Райські! Невже?! — і він присвиснув.
По всьому простору раптом пробігли брижі. Марику стало страшнувато, але хвилювання більше не повторилося.
Тим часом зграя птахів пролітала вже над Мари-ком. Один з них відділився від зграї й, описавши півколо, підлетів ближче.
— Здрастуй!
— Вітаю тебе, Незвичайний, — радісно проговорив Марко. — Ти живеш тут?
— Так, ми звідси розлітаємося по снах.
— То це теж сон?
— Майже…
— Як це?
Птаха нічого не відповів.
— Ти не мовчи, незрозуміла, — проговорив Марик. — Підкажи краще, як мені вибратися звідси. Хоч тут і славно, але…
— Бачиш сірі точки? Влітай в одну з них, а там уже розберешся.
— Що значить «влітай»?!
— Невже ти тут нічому не навчився?! Можливо практично все! Тим більше, ти знаєш, про що можна подумати й що допоможе. До зустрічі!
І птах, змахнувши крилами, в одну мить долетів до зграї.
— Та-а-ак. Іншого виходу однаково немає. Давай, сяйво рідне, креонієве, виручай!
Ух! Сіра точка, на яку націлився Марик, збільшилася до неймовірних розмірів і поглинула його, невагомого. Але лише на мить. Наступної миті він уже вільно ширяв у сяючому просторі. Марик навіть очі замружив на секунду. Потім відкрив… Оце номер!
— Ну здрастуй, Марку, здрастуй, — привітав його чоловік, який був перед ним.
— Майстре, ви?!
— Упізнав?
— Аякже! Як ви тут? Що все це значить?
— Подивися навколо. Що нагадує тобі це світло?
— Креонієве сяйво? — обережно припустив Марик і додав уже твердіше: — Точно. Сяйво чарівного металу.
Майстер кивнув головою.
— Так. Там і народжується це сяйво.
— А метал?
— Чарівного металу самого по собі не існує. Це чудове світло вселяється в будь-яку породу й робить її чарівною.
— Це що ж — світло, яке знає, що робить? І думає?
— Не те слово, Марку. Воно мудре. А креоній, якщо так можна сказати, матеріалізована космічна мудрість.
— От тобі й центр циклона, — тільки й зміг сказати Марик. А про себе подумав: «Як же я міг таке продати?!»
Йому стало зовсім ніяково. Уголос же вимовив:
— І чого я тут не побачив: і сни, і польоти, і сяйво. Навіть думати, розуміти щось став.
— Та ти, стажисте, і не летів. Це простір кружляв навколо тебе. А ти був у одній точці.
— Немов в аеродинамічній трубі?
— Схоже, тільки краще.
— Виходить, треба зробити тільки крок, і я зможу повернутися?
— Насамперед, бажання. І щоб у думках на щось спертися, і…
— І?
— І вибачитися за дещо.
Марик мовчав.
— А я спробую тобі допомогти. Тим більше, закінчується мій час бути тут. Та й тобі, я знаю, тут не дуже.
Марик справді відчув, що нездужає.
— Просто ти не зовсім готовий до цього. Ну, мені час…
І Майстер розчинився в сяйві.
— Усе зроби, як треба, і будеш у порядку! — долетів до Марика його голос.
«Так завжди», — подумав Марик, але довго розмірковувати не став, та й ставало йому все важче й важче.
«Загалом, вибачитися. Звичайно ж, продав сяйво, яке мені потім допомогло». Ця думка давно вже мучала його. І Марик щиро благав Світло-Сяйво й просив прощення.
Самотня сіра точка в просторі стала знову розростатися, а потім знову поглинула Марика, протримала трохи незрозуміло де й повернула назад, на зелену рівнину.
— Так, — оглянувся Марик. — Виходить, ще не простили…
Втрачати не було чого. Він упав долілиць і знову подумки благав променисте креонієве сяйво.
Навколишня дійсність не змусила довго чекати (Марика знову пожаліли), Цього разу простір обгорнув собою, трохи здавивши, а потім відпустив, але в зовсім іншій місцевості: Марик самотньо стояв на дорозі посередині пшеничного поля.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.