Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Щоб ніхто не здогадався 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоб ніхто не здогадався"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоб ніхто не здогадався" автора Сергій Холоденко. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 53
Перейти на сторінку:
і не роздивився, але визначив, що вся ескадрилья рухається в його сторону.

— Кого це несе? — посміхнувся Марик, але відчув, що поганого нічого не трапиться. Плямки наближалися.

— Е! — вигукнув Марик. — Та це ж птахи непо… Ха! — сяйнула думка. — Райські! Невже?! — і він присвиснув.

По всьому простору раптом пробігли брижі. Марику стало страшнувато, але хвилювання більше не повторилося.

Тим часом зграя птахів пролітала вже над Мари-ком. Один з них відділився від зграї й, описавши півколо, підлетів ближче.

— Здрастуй!

— Вітаю тебе, Незвичайний, — радісно проговорив Марко. — Ти живеш тут?

— Так, ми звідси розлітаємося по снах.

— То це теж сон?

— Майже…

— Як це?

Птаха нічого не відповів.

— Ти не мовчи, незрозуміла, — проговорив Марик. — Підкажи краще, як мені вибратися звідси. Хоч тут і славно, але…

— Бачиш сірі точки? Влітай в одну з них, а там уже розберешся.

— Що значить «влітай»?!

— Невже ти тут нічому не навчився?! Можливо практично все! Тим більше, ти знаєш, про що можна подумати й що допоможе. До зустрічі!

І птах, змахнувши крилами, в одну мить долетів до зграї.

— Та-а-ак. Іншого виходу однаково немає. Давай, сяйво рідне, креонієве, виручай!

Ух! Сіра точка, на яку націлився Марик, збільшилася до неймовірних розмірів і поглинула його, невагомого. Але лише на мить. Наступної миті він уже вільно ширяв у сяючому просторі. Марик навіть очі замружив на секунду. Потім відкрив… Оце номер!

— Ну здрастуй, Марку, здрастуй, — привітав його чоловік, який був перед ним.

— Майстре, ви?!

— Упізнав?

— Аякже! Як ви тут? Що все це значить?

— Подивися навколо. Що нагадує тобі це світло?

— Креонієве сяйво? — обережно припустив Марик і додав уже твердіше: — Точно. Сяйво чарівного металу.

Майстер кивнув головою.

— Так. Там і народжується це сяйво.

— А метал?

— Чарівного металу самого по собі не існує. Це чудове світло вселяється в будь-яку породу й робить її чарівною.

— Це що ж — світло, яке знає, що робить? І думає?

— Не те слово, Марку. Воно мудре. А креоній, якщо так можна сказати, матеріалізована космічна мудрість.

— От тобі й центр циклона, — тільки й зміг сказати Марик. А про себе подумав: «Як же я міг таке продати?!»

Йому стало зовсім ніяково. Уголос же вимовив:

— І чого я тут не побачив: і сни, і польоти, і сяйво. Навіть думати, розуміти щось став.

— Та ти, стажисте, і не летів. Це простір кружляв навколо тебе. А ти був у одній точці.

— Немов в аеродинамічній трубі?

— Схоже, тільки краще.

— Виходить, треба зробити тільки крок, і я зможу повернутися?

— Насамперед, бажання. І щоб у думках на щось спертися, і…

— І?

— І вибачитися за дещо.

Марик мовчав.

— А я спробую тобі допомогти. Тим більше, закінчується мій час бути тут. Та й тобі, я знаю, тут не дуже.

Марик справді відчув, що нездужає.

— Просто ти не зовсім готовий до цього. Ну, мені час…

І Майстер розчинився в сяйві.

— Усе зроби, як треба, і будеш у порядку! — долетів до Марика його голос.

«Так завжди», — подумав Марик, але довго розмірковувати не став, та й ставало йому все важче й важче.

«Загалом, вибачитися. Звичайно ж, продав сяйво, яке мені потім допомогло». Ця думка давно вже мучала його. І Марик щиро благав Світло-Сяйво й просив прощення.

Самотня сіра точка в просторі стала знову розростатися, а потім знову поглинула Марика, протримала трохи незрозуміло де й повернула назад, на зелену рівнину.

— Так, — оглянувся Марик. — Виходить, ще не простили…

Втрачати не було чого. Він упав долілиць і знову подумки благав променисте креонієве сяйво.

Навколишня дійсність не змусила довго чекати (Марика знову пожаліли), Цього разу простір обгорнув собою, трохи здавивши, а потім відпустив, але в зовсім іншій місцевості: Марик самотньо стояв на дорозі посередині пшеничного поля.

1 ... 39 40 41 ... 53
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоб ніхто не здогадався», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоб ніхто не здогадався"