Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Укри. Бойова проза 📚 - Українською

Читати книгу - "Укри. Бойова проза"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Укри. Бойова проза" автора Богдан Жолдак. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 50
Перейти на сторінку:
з якимось там цивільним. Інше діло, якби то був Ван Дамм, чи принаймні Брюс Вілліс.

«Будь ти хоч сто раз Ван Дамм, я тобі по морді дам», — цокотіли рейки.

Ну, попереду деяка морока вмовити верхніх сусідів, аби помінялися місцем з дівчиною. Ну, хоч би якась видна, а то таке собі жабеня чи мишеня, типова заочниця, що завалила сесію. Неначе відчувши його думки, світлоокий добродій почав хутчіше стелитися.

Тут Жора відчув на собі благальний погляд — дівчина то опускала очі, то кивала ними в протилежний кінець коридору:

— Ну, мені треба...

«От засранець», — подумав він про командіровошного, — дитина хоче пісять, а він пристає».

— Ну, я боюся, — ніяковіла вона про таку незручну ситуацію.

Господи, скільки того діла?

Жора посунув за нею до туалету, вийшов у тамбурчик упівобернувшись, і вона рвучко вкотила йому в лице електрошокера, з’єднаного з газовим балончиком, —

хлопець миттю похлинувся,

ззаду його ніжно підхопили руки світлоокого добродія, допоміг і командіровошний, коли Жору виволочили в тамбур, той став і загородив передні двері.

Потяг колотився об колію.

Парочка хотіла перейти в сусідній вагон, але командіровошний перепинив:

— Туда ніззя.

— Це ж чого? — здивувався кавалер.

— Тоже спєшітє, да? — хитренько усміхнувся той. — Ну, там ето, — зітхнув. — Секс, понімаєте? Нада чуток обождать.

У тамбурі спритні ніжні руки вивертали Жорині кишені:

— Чєво стала? Залівай.

Світлоокий тицьнув їй літрову пляшку «Житньої», затиснув хлопцеві ніс, а дівчина спершу не влучила горлечком в горло, бо тамбур хитався, горілка хлюпала, смерділа, переливалася.

— Чєво стала? Откривай.

Тут вона отямилася, що в неї в руках ключ од бокових дверей, почала його вставляти й крутити; тим часом чоловік помітив у хлопця натовського годинника, і хоча таке було суворо заборонено за інструкцією, хутко зняв і засунув у свою кишеню. Ну, а з іншого боку: де ти ще візьмеш натовського годинника?

...З тамбура почувся гуркіт, наче там відчинили двері, щось гупнуло, і все зачинилося.

Кавалер з подивом узрів звідти дівчинку, яка, виходячи, соромливо затуляла личко, подивувався і напарник, він би їй в батьки годився, тому теж прикрив долонею очі; війнуло чистим горілчаним духом, і командіровошний, пильно зазирнувши в тамбур, виткнувся звідти й привітно поступився дорогою молодятам.

— Ну, чіво ждьотє? Свободно, — багатозначно підморгнув.

32

— На, держи батарейку, — сказав лейтенант і, поворушивши підсумком, вийняв одну з цілої купи.

— А чого я?

— Бо в тебе голос дуркуватий.

Помазок із подивом зиркнув на лейтенанта, а потім на батарейку, де було написано «Сивий».

— Це не моя, — буркнув з недовірою.

— Кий чорт, головне, що заряджена.

Помазок одколупнув кришку свого мобільника, зітхнув про всяк випадок і підімкнув живлення.

— Алло, Галюська! — радісно заторохкотів. — Кицю, довго говорить не можу, — шепотів він, — жди, їдем на ротацію, оце вже поскладались. Як... ти тут? Приїхала? Що? З волонтерами? А бий їх сила Божа... Ти здуріла, кицю... Де? На Попасній? Ти здуріла, люба. Ну я ж не міг подзвонить, з цим суворо, кицюню, — гаряче дихав у мобільника.

Лейтенант, тамуючи криву посмішку, слухав, як Помазок домовлявся підібрати на заміській трасі наречену:

— ...да на зупинці сиди, а краще за нею, люба, сиди й не висовуйся, за пару годин будемо, ми на бусіку, «газелі», ну, такій, розбите вітрове, видивляйся, й диви не змерзни...

Він би ще шепотів, однак лейтенант грубо вирвав мобілку і відімкнув.

Помазок винувато шморгнув носом, глядячи, як начальник виколупує звідти батарейку.

Всі хутко скочили в бусик і відкотилися від побитої бензоколонки аж за зруйновану підстанцію;

довелося попочекати, доки по заправці не вшкварило пристрілочною міною, всі поприсідали, бо потім посипався «град».

— Ого, суки, — буркнув Помазок. — Сєкуть, суки.

— А ти ж як хотів, — вдоволено ошкірився лейтенант і наказав заводити.

...Ще здалеку по трасі крізь побите вітрове побачили, як самотіє за поколупаною зупинкою жіноча постать, яка здалеку почала махати клунком.

Однак із лісосмуги викотилася «буханка», тобто УАЗ-450, мікробус, і затулив дорогу своїм промовистим написом «ДАІ».

— Во, блін! — заґелґотіла нацгвардія й невдоволено висунулася у вікна, однак протилежна машина деякий час тримала мовчанку, доки з неї не виткнувся патрульний наряд.

— Поглянь на берці, — прошипів Помазок.

Штани постових були внапуск, однак, пильно придивившись, можна було помітити, що вони нетутешнього взірця. Ну то й що? Могли сюди заблукати які завгодно інші.

Лейтенант вискочив на асфальт, привітався.

— Які проблеми? — розводив руками. — Відколи це гаїшники, не пойняв, тормозять військових? Шмонають Нацгвардію?

— Да с тех пор, — тамуючи акцент, посміхнувся офіцер, — як ваш брат начал вивозіть на гражданку огнестрельное оружіє.

— А ви ж тут при чом? — дивувався лейтенант.

— Пріказ, — була відповідь.

— Ми вже цими приказами во, — провів він по горлу, — тихо, спокійно їдем собі одіспатись, помитись.

— К невестам едем! — виткнувся з віконця Помазок. — Яке тут оружіє?

— Харе болтать! Не мне об’яснять, что в стране возрасла преступность.

— Послухай, командир, — доброзичливо шкірився лейтенант, — ми й так стомилися, їдемо собі законно з АТО, нікому не заважаємо... Може, якось домовимось? — виразно підморгнув до своєї нагрудної кишені.

1 ... 39 40 41 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Укри. Бойова проза», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Укри. Бойова проза"