Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Пірати Співучих островів 📚 - Українською

Читати книгу - "Пірати Співучих островів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Пірати Співучих островів" автора Адам Багдай. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 75
Перейти на сторінку:
режисер сидів на складаному дзиглику, оператор стояв біля камери, а в повітрі висів жах.

Дядечко перевершив сам себе! Тільки-но режисер дав знак, він вискочив із-за рогу, мов роз’юшений іспанський бик, і так страшно заревів, аж мурашки всім по тілу побігли. А тоді геть знесамовитів. Схопив жінку за горло з такою силою, що та осіла, мов нежива.

— Не так сильно, пане, бо ви мене задушите!

А режисер закричав:

— Стоп! — І перестав знімати в найдраматичнішому місці, коли дядечко стискав пальці на горлі нещасної.

— Не так! Не так! — волав режисер. — Ви все робите, як сучасний гангстер, а не як варвар! Чого ви так витріщаєте очі й кривите обличчя? Повторімо цю сцену ще раз. Тільки, прошу, більш природно. Ось я вам покажу...

А тут дядечко як гарикне:

— Що там ви мені покажете! Я знаю краще за вас!

Режисер пополотнів.

— Виявляється, з вами не можна працювати...

Дядечко здер з голови руду перуку і швиргонув її на старожитний брук.

— Чорт з вами! — гукнув він по-польському.— Шукайте собі когось іншого! Не хочу ваших доларів, і дайте мені спокій! Я не робитиму з себе блазня! — Сказавши це, він високо підвів голову і повною гідності ходою рушив у порожню вуличку, а старожитні мури з фанери просто оніміли від подиву.

Так скінчилася коротка кінокар’єра мого дядечка.

11

— Чорт з ними! — пирхнув дядечко, коли ми вертали до готелю.— Той макаронник хотів мене вчити, як треба грати цю сцену! «Чого ви так витріщаєте очі?» Ловкий, га? «Не кривіть обличчя!» Я б йому перекривив! Уявляю собі, що то вийде за фільм! Дурний, як сало без хліба! — сердито плюнув і довго не міг заспокоїтись; а коли нарешті заспокоївся — розсміявся: — Щастя, що хоч так скінчилося! І що мені, старому коневі, вроїлось у голову! Ще бракувало, аби в Варшаві мене висміяли...

Оце вам і весь дядечко!

А мене аж тіпало, бо пропали всі мрії про дальшу подорож по теплих і екзотичних водах Адріатики. Здавалося, двісті доларів уже лежали в нас у кишені, ми могли мріяти й планувати. А тепер лишилось єдине — спакуватися й повертати голоблі додому. Втім, як його повертати, коли дядечко останні гроші проциндрив на горіхове морозиво та виноград...

— Двісті доларів — це все-таки гроші, — мовив я.— Що тепер ми робитимемо?

— Те саме, що й учора, — втішився невдатний вікінг.

— Все-таки ви, дядечку, легковажні. Навіть мама, котра так любить вас, каже, що ви не відаєте, на якім світі живете.

— А хто з нас відає? — глибокодумно спитав дядечко.— Присягаюся — мама теж до пуття не знає. А ти знаєш? Ще недавно люди думали, що земля пласка, а сонце на ніч ховається в океан...

— Цікаво, що тепер нас порятує. Певно, фотоапарат,— зауважив я ущипливо, — бо нічого іншого не бачу.

— Прекрасна думка! Я б сам ніколи не додумався. У мене ж дома є ще один.

— А я, дядечку, не дозволю вам робити дурниці!

— Це ж мій апарат.

— Так, але ви продасте його за півціни. Якщо ви продасте апарат, то я повертаю до... до... Варшави.

— Будь ласка,— відмахнувся дядечко.

— І... і не хочу вас більше знати.

Не знав дядечка аж до готелю. А біля готелю мусив знову признатися до нього, щоб він урятував шведа. Бо зненацька я побачив на смерть переляканого хлопця, прив’язаного до шовковиці; під ногами в нього — купа сушняку й трави, а навколо — ліс томагавків і дикі обличчя червоношкірих.

— Скажи цьому смердючому койотові,— кричав ватажок до кирпатого Марка,— що коли він не позичить нам водних лиж, то ми спалимо його живцем, а прах його розвіємо по вітру.

Марко сказав, що мав сказати, але швед нічогісінько не второпав. Зиркав, як баран у аптеці, і жахливо кривився.

Побачивши нас, коли ми вилазили з мамута, він глянув благально і щось простогнав по-англійському.

— Шляхетний вандрівцю,— мовила до дядечка Геля, — будь великодушний і переклади нам його мерзенні слова, бо ми нічого не розуміємо.

— Це добре! — вигукнув дядечко.— Власне, те саме каже й він. Не тямить, чого ви од нього жадаєте. І пустіть його, ради бога, ви ж бачите — він весь трясеться.

— Ми хочемо, щоб він позичив нам водні лижі і покатав нас моторним човном.

1 ... 39 40 41 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пірати Співучих островів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Пірати Співучих островів"