Читати книгу - "Жертва забутого майстра"

І от Леся перед тим будинком, на сьомому-А поверсі якого було українське представництво міжнародної фірми «Таємне бажання». Леся витягла із сумочки мобілку. Почавши працювати в «Олесі», вона придбала новий апарат мобільного телефону. Але перенесла до нового електронного записника телефон Карена Пепербаума, хоча й перестала контакувати з ним. А зараз натиснула на кнопку його номера й підвела голову вгору, ніби Пепербаум от-от визерне через віконце мансарди, і вона його побачить.

— Маріанно? Це ти?

— Я поряд з твоїм офісом.

— Ну то заходь, як маєш час. Заходь на чашку чаю.

Та сама вахтерка киває біля входу, той самий ліфт везе на сьомий поверх, ті самі сходи ведуть на сьомий-А. Той самий чоловік чекає на порозі.

Деякий час Леся й Пепербаум мовчки п’ють ;чай. Ніби їм немає що сказати одне одному. А потім розпочинають розмову.

— Таке зі мною було вперше. Зі своїм таємним бажанням звернувся не сам хлопець, а якась жінка від його імені. Потім приєднався й він сам. Я довго не міг розібрати, де він, де вона, обоє писали поганою англійською. Я мав би відмовитись, сказати, що, згідно з нашим статутом, ми обслуговуємо тільки некомерційні таємні бажання. А не розшуки історичних пам’яток на території України. Але що в них було на меті, я зрозумів тільки згодом. Та жінка писала, що хлопець неврівноважений, йому кортить шукати трактат Пінзеля, а вона має стежити за ним, щоб він не потрапив у невротичний стан.

— Він і без того був у невротичному стані. А вона увела його в психотичний.

— Я того не розумів. Спочатку мені здавалося, що вона його оберігає. А втім, звичайно ж, я спокусився на її гроші. Треба було відмовитись від роботи з нею тоді, коли вона попросила знайти для того Мікаеля жінку, яка б знала французьку й НЕ знала німецької.

— Вона саме таку компаньйонку й замовляла?

— Так, Маріанно, саме таку. Саме тоді я почав думати, що в неї нечисті цілі. Але, замість того, щоб відмовлятись, я запросив тебе. Всі мої працівниці мають різні комплекти іноземних мов. Англійська, німецька. Англійська, іспанська. Французька, німецька. А так, щоб французька без німецької — тільки ти.

— Он як! Завжди мені допомагало знання тої чи іншої іноземної мови. Цього разу допомогло незнання.

— Ти вибач, Маріанно. Ти стільки натерпілася з тим ненормальним. А ми не змогли вчасно втрутитися. Вибач.

— Що значить «ми»? Ти також був у Львові тої осені?

— Маріанно, в мене в штаті немає чоловіків-компаньйонів. Тільки жінки. Ще жодного разу до мене не зверталася жінка з таємним бажанням. Все тільки чоловіки. Навіщо мені було тримати чоловіків? Для них не було б роботи.

— То ти працював сам? Дуже цікаво, — розсміялася Леся, — з тобою варто було б зробити розмову для нашого журналу! Таємні бажання бувають тільки в чоловіків! А жінки існують тільки для виконання таємних бажань чоловіків!

— Моя організація працює на самоокупності. Жінки не звертаються до нас. Аби звертались, я б тримав чоловіків. Та й Хельга звернулася не зі своїм таємним бажанням, а за тим, щоб проконтролювати хід виконання таємного бажання свого родича.

— І заодно пошукати боццетті Пінзеля.

— Це я зрозумів уже згодом. Коли назад дороги не було. А тебе тероризував той хворий пацан.

— Він не тероризував мене. Його тероризувала ота... Хельга. Вона навіть влазила в наші кімнати, коли ми їздили до Бучача.

— Вона сказала, що хоче покласти йому ліки, які він забув. А я стояв на вулиці, дивився, чи не з’явитесь ви, щоб попередити її по мобільному.

— А з адміністраторами готелю домовлявся ти?

— Маріанно, облиш мене! Я винний!

— Послухай, а тоді ти допомагав їй везти його до аеропорту?

— Не нагадуй, Маріанно! То був такий жах! А ти була моєю найкращою компаньйонкою! Я мав на тобі найбільший відсоток! Тебе рекомендували друзям! А робота в журналі тебе влаштовує? Я довго думав, як допомогти тобі. І порекомендував тебе в журнал, бо знаю вашого головного. Я виправдався. Ти так натерпілася з тим ненормальним! Певне, тобі й досі не дають спати вночі його шизи!

Тут Пепербаум мало не потрапив у яблучко. Але все-таки «мало не».

— Мені дуже подобався Мікаель. Він талановитий скульптор.

— Маріанно, скажи чесно, ти вибачила мене?

Леся знизала плечима.

— Я не маю на тебе образи. Я не шкодую, що познайомилася з Мішелем. Тоді це було дуже тяжко пережити, але зараз я рада, що доля звела мене з ним. І з Пінзелем також.

— Це правда? Ти говориш усе це щиро?

— Абсолютно. Можливо, ти мав би зателефонувати мені, попередити про Хельгу, я б поводилася з ним по-іншому.

— Господи, то потрійна гра, я й подвійної не витримував. Але ти кажеш правду,