Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник 📚 - Українською

Читати книгу - "Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лабіринт Мінотавра" автора Олександр Павлович Бердник. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 131
Перейти на сторінку:
то люди, породжені природою-матір’ю і безкінечним рухом — Ураном. Вони — володарі стихій, вони вільні діти неба і землі. Та сталося так, що люди-титани породили богів, як свої ідеальні відбитки у мислі, в розумі. Вони запліднили тими ідеями світоносний ефір, і виросли чудовиська тиранії та владності, і вони стали повелителями людей, бо люди самі захотіли цього. Страх не дозволив зруйнувати зловісні образи, страх навіть примусив прикрашати їх всім найкращим, чим володіла людина. Прегарні храми, музика, творчість духу і розуму — все віддається їм, безжалісним тиранам. І лише дух людини — Прометей — не скорився фатуму. Він повстав супроти самоув’язнення в колесі Зевса і дає вогонь розуму й самовизволення для вічного повстання. Закон цього світу тримає його прикутим до скелі ілюзорного буття і орел приреченості довбе серце титана безмірності. Та гряде Геракл — героїчна людина, яка відкриє можливість перемоги над законом Зевса, і тоді люди-титани постануть з глибин тартару і повернуться до країни свободи, до царства Урана.

— Чи скоро це станеться, Геліоне?

— Не питай — чи скоро? Не вживай символів часу. Живи ідеями вічності. Головне — це станеться. Такий заповіт Вогняного Титана. Чи хочеш іти до дня його визволення?

— Хочу. Піду.

— Це тяжко. Це страшно. Згадай невмолимого орла Зевса. Згадай нескінченні муки в самотині. Згадай про тисячні юрмища послідовників богів та невблаганних жерців.

— Я пам’ятаю про це, — твердо мовила Гіпатія. — Але що мені смерть і муки, коли в мені клекоче вогонь невимірного неба-Урана?

— Ти — донька Прометея, — тихо сказав Геліон. — Ходімо зі мною. Вогняний Титан загляне в твоє серце, спопелить в ньому прах цього світу. Приготуйся послухати голос вічності. Віднині ти — сіяч вогню. Загартуй душу для полум’яних зерен…



НЕБО ВІТЧИЗНИ

Корабель прибув до Александрії вночі. Високі хвилі не давали йому пристати до берега. Господар судна звелів кинути якорі, згорнути вітрила. З підвітряного боку спустили човна для Гіпатії — вона поспішала додому. Чотири гребці хутко домчали до берега, вискочили просто в хвилі, перенесли дівчину та її речі на руках до сухого. Вона подякувала суворим і люб’язним морякам, почала шукати в гаманці драхми. Білявий плечистий моряк зробив заперечливий жест.

— Не треба, еллінко, — сказав він. — Поцілуй мене, і то буде для мене найбільша нагорода.

Гіпатія усміхнулася, обняла хлопця за шию, міцно поцілувала. Він заплющив очі, захитався, ніби пронизаний грозовою силою. Товариші заздрісно дивилися на нього, сміялися.

— Все життя любив би таку подругу, — прошепотів моряк, з священним острахом дивлячись на Гіпатію. — Звідки ти така?

— Ах, що таке життя? — гірко запитала дівчина. — Не вір пориванню, хороший хлопче! Тут любов не вічна, і вона хутко розбиває свої крила на камінні життя. Шукай в іншому місці…

— Де? Де? — палко скрикнув моряк.

— Вогонь прагне вогню, — сказала Гіпатія. — Хто має розум, той збагне. Я житиму в Александрії, знайдеш мене в Музеумі, якщо захочеш…

— Знайду, — твердо пообіцяв моряк. — Що тобі ще зробити?

— Розшукайте носильників.

— Самі донесемо. Вкажи куди…

Моряк взяв дівчину, як дитину, на руки, його товариші підхопили речі. Рушили каменистим шляхом на околицю міста, де стояв будинок Теона. Дівчина обняла хлопця за шию, як брата, дивилася в небо, на вогонь маяка, шепотіла задумливо й ніжно: «Ти все сяєш, гориш, як і тоді, мій полум’яний друже! А я — ніби стовічний мандрівник… В моїй душі — нескінченна туга… Як мені навчитись у тебе, стороже рятівного багаття?»

Біля батьківського будинку Гіпатія попрощалась з моряками. Тихо ввійшла на заросле виноградом подвір’я. Прислухалась. На балкон хтось вийшов, почувся старечий голос:

— Хто там?

Гіпатія мовчала, задихалася від хвилювання і радості. Постать перегнулася через балкон, розгорнула віти плюща.

— Доню! — пролунав чи то стогін, чи то ридання.

Вона кинулася назустріч. Обнялися на сходах, Теон вів її до кімнати, цілував очі, щоки, вуста, руки. Став перед нею на коліна, припав до ніг, захлинаючись від судорожного плачу. Вона схилялась до нього, гладила сухенькі, зігнуті плечі.

— Тату! Встань! Татку, коханий! Все добре, все гарно! Ми разом! Татусю, не плач!

Вона підняла його, пригорнула до грудей, задивилася в глибокі, виплакані очі, все ще прозорі і ясні. Промені від світильника падали на обличчя батька, і донька помічала на ньому невмолимі знаки часу — глибокі; скорботні зморшки.

— Тепер довіку зі мною? — з надією запитав Теон.

— Довіку, — радісно сказала Гіпатія. — Навчатиму людей у Музеумі, я багато чому навчилась в далеких краях. Треба передати спраглим зерна мудрості. Може, лише вони врятують світ від потоку темряви…

— Ходімо зі мною, — щасливо промовляв Теон, тягнучи її до свого кабінету. — Ось глянь — яка бібліотека! Доки тебе не було, я ще чимало дістав манускриптів. Є такі рукописи, яких навіть у бібліотеці Музеуму нема. І все це — твоє!

— Моє? — здивувалася дівчина.

— Так, твоє. Я вже старий, незабаром піду в країну тіней. А тобі йти та йти. І вести людей за собою. Ось тут влаштовуйся і починай розпалювати вогнище. Завтра підемо до Музеуму. Я вже префекту Орестові казав про твій приїзд. Багато людей чекають нетерпляче. Він обіцяв підтримку, ти матимеш кафедру філософії та математики.

— Ой, татку! Яке щастя! Я матиму своїх учнів?

— Саме так! Але боротьба буде невмолима. Патріарх Кирило володіє юрбами фанатиків, він має великий вплив на плебс. Треба діяти обережно…

— Ах, батьку! Освіта всесильна! Невже фанатики можуть щось протиставити розумові?

її слова перебив дивний звук, що линув здалека. Теон прислухався, тривожно метнувся до балкона, донька пішла за ним. На тлі нічного неба танцювала заграва, до зірок тягнулися язики багряного полум’я, ставали все вищими, зловіснішими. Над містом тривожно бемкав дзвін, відлунювали злобні, торжествуючі крики.

— Що це? — прошепотіла Гіпатія, пригортаючись до батька. її

1 ... 39 40 41 ... 131
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лабіринт Мінотавра, Олександр Павлович Бердник"