Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"

289
0
03.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Голова Дракона" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 59
Перейти на сторінку:
знаю чому! — зневажав. А от що вийшло — вона врятувала мого товариша.

Та й не тільки це.

Прокинувшись, ми, як і в попередні дні, вирушили на пошуки їстівного. З водою було легше, її брали в ковбані на схилі горба. Фрукти ж та їстівне коріння треба було шукати в джунглях.

Одного разу натрапили на галявину, всіяну голубуватими, завбільшки як паслін, ягодами. Кисло-солодкі, вони втамовували спрагу і трохи голод. Копру вже поїли, отже, необхідно подбати про запаси продуктів.

Хащі довкруг оселі обстеяшли, поживи там не знайшли. Тоді-то Кім Михайлович і дозволив заглибитися в джунглі на чималу відстань од горба.

Чанг нездужав. Він і Лота, яка за ним доглядала, лишилися в таборі, а ми втрьох, певніше, вчотирьох, бо з нами побігла й мавпа, пішли в нетрі.

За невисоким узгір'ям, у долині, де біг млявий струмок, росли пальми. Це була справжня оаза. Не те що серед пустельних джунглів, де сила-силенна різноманітних дерев, а їстівного чортма. Тут, як мовиться, і стіл і дім.

— Може, переселимося? Долина шик-модерн, — сказав я.

— І мені подобається, — докипув Заєць. — Там, на нашому пагорбі, темно, як у могилі, а тут, бачте, і затінок, і сонце.

— Воно-то так, — відповів командир. — І я, хлопці, не заперечую — долина справді життєдайна. А тільки скільки можна сидіти без діла! Нам необхідно вирватися з джунглів, а не ніжитись під сонцем.

Ми напилися із струмка. Небезпечна то річ — пити тутешню воду! Он Чанг лежить хворий. Йому взагалі з однією легенею важко дихати, хочеться хоч трохи зануритися у воду з головою. А тут ще й біль усередині — щось негаразд із шлунком, очевидно, через те лісове з жабами пополам питво.

— Тепер дістаньмо горіхів, — запропонував Кім Михайлович.

Але як їх дістати? Пальми такі високі, віяло крони, під якою немов на шиї разок намиста, в самісінькому небі. Стовбури пальм нахилені, ростуть навкіс: полізеш — і дерево рухне. До того ж усі вони якісь тонкі. Ну, а горіхи, ті, що валялися на землі, давно згнили. Кілька з них ми розбили, та замість кокосового молока і копри побачили вчорнілу, прокислу й смердючу масу.

— От лихо, — бідкалися ми. — Що ж робити?

— Неначе в тій казці про лисицю й виноград, — мовив я. — Хоч око й бачить, та зуб не бере.

І Альфред придумав. Він узяв горіх, прив'язав його під гілку невисокого дерева.

— Чао! — гукнув.

Мавпа підбігла.

— Ану, лізь.

Макака не розуміла, і новоявлений Дуров підсадив мавпу на дерево.

— Лізь, лізь — не бійся!

Немов кошеня, що тікає від собаки, Чао шугонула по стовбуру, минувши гілку з горіхом, аж до верховіття.

— Чао, Чао, Чаонька, — благав Заєць. — Вернись!

Але витівниця (ну, що від мавпи чекати!) у відповідь тільки махала хвостом.

Все ж таки скочила додолу. І дресирувальник знову заходився вчити. Він підсаджував макаку, але вже не випускав од себе, простягав руку, показуючи на горіх. Зривав його, кидав на землю.

— Ну, дурепа, — урвався йому терпець, — тепер зрозуміла?

Психіка мавп, як і людей, поки що загадкова. Але геніальне павловське вчення про умовні рефлекси — незаперечне. Десятки разів повторені Альфредом слова «Чао, зривай горіх!» і наочне демонстрування перед макакою, як це робити, дали свої наслідки: Чао, спочатку несміло, ніби знехотя, простягнувши лапу, зірвала горіх і так само, як показував її дресирувальник, кинула вниз. Ще і ще, так тривало доти, аж поки навик, — отже, умовний рефлекс, діставати горіх у мавпячому мозку закріпився.

Вишколену макаку Заєць послав на високі пальми.

Учениця виявилась гідною свого вчителя. Вона, на що ми зовсім не сподівалися, досягнувши пальмової крони, взялася до діла. На карколомній висоті обвивши віть хвостом, схопила горіх і почала його сіпати. Стовбур захитався, розгойдуючись верховіттям.

— Заєць, ви занапастите тварину, — офіційно заявив я. — Ось вона, ваша любов до четвероногих!

— Не чіпай його, — підморгнув мені Кім Михайлович. — Він і так напружений, мов струна.

Альфред справді, закинувши голову, як конструктор-авіатор, що стежить за своїм дітищем-літаком, на якому випробувач робить круті віражі, не відводив погляду од макаки.

— Якби в Робінзона Крузо була не коза, а мавпа, йому б жилося набагато легше, — не вгавав я.

— Да Гама, як тобі не соромно! — метнув на мене свій вбивчий погляд Заєць. — Замовкни хоч на хвилину — зараз найвідповідальніша мить…

А таки справді: Чао, силкуючись, тепер уже зубами, перегризала схожу на вузлуватий батіг стеблину — корінець, що утримував горіх.

Ура! Цілковита й повна перемога — Чао в передніх лапах тримала відірваний плід.

Завжди важко починати, а потім усе йде як по маслу. Приклад цього — наша розумниця Чао. За першим горіхом був другий і третій, і так — аж поки їх зовсім не лишилося у верховітті.

Чао увійшла в свою мавпячу роль: вона, легко перескакуючи з гілки на гілку, діставала горіхи, навису перекушувала плодоніжку зубами і кидала горіхи додолу.

Вони сипались градом, падали то тут, то там, і ми, спостерігаючи, як вони летять, намагалися сховатися й уникнути прямого вціляння.

Витівниця макака! Вона не просто кидала ці зеленобокі м'ячі, а намагалася в кого-небудь із нас влучити… Ось горіх упав біля мене, через кілька хвилин він гупнув позад Кіма Михайловича. Та найбільше — несправедливість! — дісталося Зайцеві: мавпа переважно цілилася в нього, і бідному геологові доводилося короткими перебіжками шарахатися з боку в бік. Все ж один горіх влучив — на щастя, лише збив сомбреро, не зачепивши голови.

Мавпячий обстріл закінчився — Чао

1 ... 39 40 41 ... 59
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Голова Дракона, Леонід Михайлович Тендюк"