Читати книгу - "Морське вовченя, Майн Рід"

Якийсь час я ще лежав і думав про свій сон, але неприємне почуття незабаром зникло. Цілком природно, що мені приснилось саме те, над чим я невпинно думав, поки лютувала буря.

Обмацавши свого годинника, я побачив, що проспав більше, ніж звичайно. Мій сон тривав мало не шістнадцять годин! Це був наслідок тривалого безсоння і морської хвороби. Поки був шторм, я пі на хвилину не стуляв очей.

Я давно не відчував такого нестерпного голоду, як зараз, і тому не стримався від спокуси з'їсти більше, ніж дозволяли мої розрахунки. Я знищив аж чотири дорогоцінних галети. Мені колись казали, що морська хвороба викликає сильний апетит. Тепер я сам переконався в цьому, бо відчував, що здатний поглинути увесь свій запас і що ті чотири галети були мені, як собаці муха. І лише страх лишитись без харчів утримав мене від того, щоб не з'їсти втроє більше.

Спрага теж мучила мене, і я випив води значно більше належної норми. Але воду я витрачав не так ощадливо, сподіваючись, що її вистачить до кіпця подорожі. Правда, одна обставина непокоїла мене. П'ючи, я щоразу розливав багато води даремно. До того ж пив я просто з отвору в бочці, а це було незручно. Не встигав я витягти чіпок, як з бочки виривався струмінь води, і я похапцем припадав до нього. Та вода забивала мені подих, і я не міг пити, не відриваючи рота від отвору, а коли, ледь дихаючи, нарешті примудрявся заткнути чіпок, то обличчя й одежа, постіль і речі навколо були залляті водою. Якби в мене; був якийсь посуд — кухоль чи щось подібне!

Мені спало на думку використати для цього один з своїх черевиків, які так чи інакше були мені непотрібні. Але таке застосування взуття викликало в мене огиду. Раніш, коли ще бочка була не просвердлена, я, не вагаючись, випив би і з черевика і з чого завгодно, та зараз, коли у мене води вдосталь, становище змінилось. Зрештою, я ж можу добре вимити черевик. Краще витратити трохи води, щоб вимити один черевик, аніж втрачати велику кількість дорогоцінної рідини щоразу, коли п'єш.

Я вже збирався здійснити цей намір, коли в мене виникла значно краща думка, а саме — зробити посуд з шматка сукна. З усіх поглядів це було краще. Я помітив, що це сукно не промокає — принаймні та вода, що проливалася з бочки, не проходила наскрізь, і мені щоразу доводилось струшувати її. Значить, клаптик сукна, згорнутий у вигляді лійки, цілком годиться для моєї мети. Отож, я вирішив зробити такий посуд.

Для цього я відрізав ножем широченьку смужку сукна і згорнув її в формі лійки, після чого зав'язав вужчий кінець кусочком шнурка від черевиків, — і в мене вийшов кухоль, який служив мені не гірше, ніж посуд з фарфору чи скла. Тепер можна було пити спокійно, з насолодою, не втрачаючи жодної краплинки дорогоцінної пологи, від якої залежало моє життя..

З'ївши на сніданок аж чотири галети, я вирішив жити на них цілісінький день, але зголоднів і мусив відмовитися від цього доброго наміру. Десь опівдні я не витримав і, засунувши руку в ящик, витяг звідти галету. Проте я твердо вирішив пообідати лише однією половинкою, а другу лишити на вечерю, і тому, розломивши галету надвоє, одну половинку відклав, а другу з'їв, запиваючи водою.

Вам, може, здається дивним, що мені не спало на думку додати до води трохи бренді, коли біля мене була ціла бочка цього напою, вмістом не менш ніж у сто галонів. Та бренді для мене — ніщо. Для мене було б однаково, якби бочка була наповнена сірчаною кислотою. Я не доторкався до бренді, по-перше тому, що не любив його; по-друге, через те, що від нього мені ставало погано і починало нудити. Це, певно, було бренді найгіршого сорту, що призначалося не для продажу, а для матросів (на кораблі для команди часто брали бочки найгіршого бренді та рому). Третьою причиною було те, що я вже якось покуштував його майже чарку і відчував потім таку спрагу, що ледве вгамував її, випивши мало не півгалоиа води. Тоді ж я вирішив і в рот не брати цієї гидоти, інакше я або страждатиму від нестерпної спраги, або витрачатиму надто багато води.

Коли годинник нагадав мені, що час спати, я вирішив перед сном з'їсти другу половинку галети, відкладену на вечерю, а потім уже «йти на спочинок», тобто просто лягти на другий бік і натягти на себе згорнутий вдвоє кусок сукна, щоб не замерзнути вночі.

Першого тижня після відплиття я дуже страждав від холоду — адже була зима. Та натрапивши на сукно, я вже не мерз, бо мав можливість закутатися з головою. Згодом я почав помічати, що температура в трюмі поступово змінюється — з кожним днем теплішає. Після шторму я вже зовсім не мерз уночі і перестав кутатись у сукно.

Спочатку мене здивувала така різка зміна температури, та, поміркувавши трошки, я зміг пояснити це явище. «Мабуть, — думав я, — ми весь час пливли на південь і вже ввійшли в жаркі широти тропічної зони».

Я мало розумівся на цьому, однак мені доводилось чути, що тропічна зона — або просто «тропіки» — лежить на південь від Англії і що там набагато тепліше, ніж у нас навіть під час найбільшої спеки. Я чув також, що Перу — південна країна, і щоб потрапити, до неї, необхідно перетнути екватор і