Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 19

/Челсі/

Втеча від проблем, не врятує від самого себе.

В думках був безлад, а в душі — цілковита порожнеча, котра вперто та несамовито захоплювала кожен клаптик мене, витісняючи собою біль, гнів, образу та любов. Після гірких сліз й усвідомлення масштабу катастрофи, до мене прийшла апатія. Нічого не хотілося ні знати, ні чути, ні бачити. Нічого і нікого. Просто впасти в безодню й розчинитися в її нетрях, розлетівшись на атоми, молекули. Стати маленькою піщинкою безкрайнього всесвіту.

Я закрилася у ванній кімнаті й ридала. Шум води заглушав мої схлипи, а вода — прохолодна, майже крижана, — студила тіло, душу, думки. Я розпадалась на частини, розбивалась на уламки, стаючи примарою, тінню колишньої Челсі. Якби ж можна було так легко й просто зникнути з цього світу, стерши пам’ять про своє існування.

Після сімейної вечері, котру я з важкістю в серці та печаллю в очах, заледве пережила, ми повернулися додому і тут почалося справжнісіньке торнадо, на ім'я Владислав. Чоловік, не обмежений в діях та словах й не маючи зайвих свідків під боком — розійшовся не на жарт, виказуючи мені абсолютно все-все, що спадало на думку. Образливі слова, звинувачення та прокльони — градом сипалися на мою голову, ранили душу, впивалися гострими голками в тіло й проникали під шкіру. Вони руйнували наш маленький острівець кохання та сімейного затишку, назавжди розділяючи нас. Прірва, що виникла між нами, ставала глибшою з кожним словом, котре відчувалось наче ляпас. Боліло абсолютно усе: і тіло, і душа. Очі пекло від сліз, а горло стиснув спазм. Я була розбита і знесилена.

Ще будучи в ресторані Владислав чітко дав зрозуміти, що моя сьогоднішня витівка мені дорого обійдеться. Але я й усвідомити не могла, що буде настільки важко. До останнього моменту, я не вірила, що він перейде межу, після чого — «ми» вже не будемо колишнім подружжям. Все, що ми так довго створювали, зникло в одну мить, залишаючи після себе лише порожнечу.

Коли тіло пронизав черговий спазм, а очі пекло від сліз, я виключила воду й вилізла із ванної. Замоталася в махровий рушник й неквапливо вилізла зі свого сховища. Я сподівалася, що Влад заснув, втомлений очікувати мене. Але й тут я помилилася.

Як тільки но я відкрила двері до спальні, мене зустрів важкий погляд його очей. Вони були переповнені гнівом та злістю. Як і сам Владислав. Його вилиці ритмічно рухались в такт його вдихам і видихам, а руки були стиснуті в кулаки. Він чекав мене і розуміння цього вибивало грунт з-під моїх ніг.

Глибоко вдихнувши, спробувала опанувати свій страх й ступила кілька кроків, зачинивши двері за собою. Крок ще крок, серце тріпотіло в грудях, птицею рвалось увись. Морально, я була знищена.

— Ти нічого не хочеш мені сказати? — Влад розірвав тишу різким тоном свого голосу. Я здригнулася і завмерла.

— Наприклад?

Що його розізлило на цей раз, я могла лише здогадуватися.

— Не прикидайся дурепою! — З притиском мовив Влад, ступаючи мені назустріч. Я інстинктивно відступила.

— Я справді не розумію. Я не вмію читати думки.

Мене починало трусити.

— Челсі, я втрачаю терпіння, — В словах було стільки отрути, — І це лише погіршує твоє становище.

— Що ти мелеш, Влад? — Я виставила руки вперед, — Що з тобою коїться? Чому ти став таким?

«Тільки не здавайся! Не показуй свій страх!»

— То, це я у всьому винен? — Він склав руки на грудях, зупинившись в метрі від мене.

— У чому «всьому»? — Я не прикидалася, я справді не знала причини його гніву. Останнім часом, ми ніби втратили здатність розуміти один одного, — Інцидент в ресторані, ми уже обговорили. Точніше, ти висказався. обливши мене з ніг до голови брудом.

— Я лише сказав те, що думаю. — Його погляд ковзав по моєму обличчю, обпікаючи, — І потім, ти сама все зіпсувала. Завжди псуєш своєю впертістю й вільнодумством.

— Що? — Дихати ставало дедалі важче. Енергетика Влада душила, — Я вже не маю права на власну думку?

Ніколи б не подумала, що таке трапиться у моєму житті знову. Бути двічі зрадженою близькою людиною — занадто.

— Не тоді, коли твої вчинки та дії безпосередньо впливають на мій імідж.

«Боже, це нестерпно слухати!»

— Влад, я лише вдягнулася по-іншому, та й усе. Це не кінець світу.

Він зіщулив очі, наче той хижак перед нападом на жертву.

— Для мене було важливо, аби ти робила те, що наказано.

— Наказано? — повторила майже по складах, — Я твоя дружина, Влад. Чи ти забув? Я не прислуга, не рабиня і не твоя власність! Чому ти відносишся до мене, як до атрибуту мебелі? Чому?

Мій голос зривався на крик, а сльози душили. Я була за крок від істерики.

Жоден м’яз не здригнувся на обличчі чоловіка. Він ніби був зачарований й не чув мене. Мої слова пролітали повз його вуха.

— Я все одно не дам тобі розлучення, — чітко, грізно та холодно промовив він, вбиваючи мене своїми словами.

«Розлучення? Якого біса!»

— Ти збожеволів? Яке розлучення?

Попри наші сварки, непорозуміння, я ніколи не думала про розлучення. Навіть думки не допускала про це. До сьогодні, звичайно. Та навіть, теоретично, якби я шось таке замислила, не впевнена, що змогла б здійснити. В мені все ще жили почуття й спогади про «нас» — нас щасливих, юних та закоханих. Я не втрачала надії, що буря мине й колишній Владислав повернеться до мене.

— Я знаю, що ти ходила в адвокатську контору.

Він знає? Кіра мене таки бачила? Розказала? Прокляття!

— І що?

— А то, Челсі, я тобі не дав розлучення! Нізащо! — Влад заричав так, що я мало не оглохла.

***

Телефонний дзвінок пролунав у кімнаті, розрізаючи насичений негативними флюїдами повітря. Я здригнулася й кліпнула, відірвавши погляд від темної безодні очей Владислава.

— Слухаю, — мовив чоловік, кількома хвилинами пізніше. Відшукавши свій телефон на комоді.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 39 40 41 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"