Читати книгу - "Уот"

І от попервах подумки і всім тілом Уот довго бився над цим давнім, як світ, завданням.

І от Уот, відкривши цю бляшанку за допомогою своєї паяльної лампи, побачив, що вона зовсім порожня.

Як з’ясувалося, Уот так ніколи і не дізнався, скільки часу він провів у будинку містера Нота, скільки на першому поверсі, скільки на другому і скільки це буде загалом. Досить довго — це єдине, що він міг сказати з цього приводу.

Коли ж Уот, прагнучи спокою, міркував про можливість стосунків між різними скупченнями, як-от скупчення собак, скупчення людей, скупчення картин, не кажучи про всі інші, то він пригадував ту давню ніч улітку, в не менш далекому краю, і себе, Уота, юного, дужого, тверезого, як скло, розпростертого посеред баюри, коли він лежав і дивувався, чи це й є той самий час і те саме місце, де він зазнав щастя, а три жаби голосно по черзі кумкали: квак-крек-квік! Квак! Крек! Квік!

Квак!

Крек!

Квік!

Рибна перекупка подобалася Уотові надзвичайно. Уот був не з тих, до кого липнуть жінки, але рибна перекупка подобалася йому надзвичайно. Не виключено, що колись потім — згодом інші жінки подобалися б йому не менше, ніж ця. Але з усіх жінок, що до цього йому подобалися, жодна не годна була й свічку тримати перед цією рибною перекупкою, так він вважав. Та й Уот подобався рибній перекупці. То був надзвичайно сприятливий збіг обставин, що вони так сподобалися одне одному. Бо якби рибна перекупка сподобалася Уоту, а він їй — ні чи якби Уот сподобався рибній перекупці, а вона йому — ні, то що б тоді з ним або з нею зробилося, га? І справа не в тому, що рибна перекупка була однією з тих жінок, до яких липнуть чоловіки, ні в якому разі, бо вже й віку була вона щоб не сказати похилого, та й Господь не дав їй тих якостей, що так притягають чоловіків до жінок, за винятком хіба що залишків колись дуже стрункої постави, виробленої внаслідок переходів на довгі відстані з кошиком, вщерть повним риби на голові. І річ не в тім, що до чоловіка, позбавленого тих якостей, які привертають жінок до чоловіків, не можуть липнути різні жінки або що до жінки, позбавленої відповідних якостей, не можуть липнути чоловіки, ні, можуть, ще й як можуть. Але і місіс Горман мала кількох залицяльників перед, після і під час містера Гормана, та й Уот поки парубкував, то мав не менше двох, можна сказати, романів. Уот також був не з тих чоловіків, до яких липнуть інші чоловіки, бо не мав відповідних якостей, хоча, певна річ, і в нього були друзі — чоловіки (а в кого ж їх немає?), і не один, а набагато більше. І справа не в тому, що до Уота, навіть попри брак відповідних якостей, не могли липнути чоловіки, ні, могли. Просто він був не з таких, а щодо того, чи могли жінки липнути до місіс Горман, то відповідь на це запитання дати зовсім непросто через брак певних відомостей. З одного боку, ця відповідь може бути позитивною, а з другого — негативна. Але, судячи з усього, вона була не з таких. Хоча цілком імовірно, що до чоловіка можуть чіплятися як чоловіки, так і жінки, а до жінки — як жінки, так і чоловіки, чого тільки не буває. Бо коли маєш справу з жінками, з чоловіками, до яких липнуть чоловіки чи жінки, з жінками, до яких липнуть чоловіки чи жінки, чоловіками, до яких липнуть як жінки, так і чоловіки, та з жінками, до яких липнуть як чоловіки, так і жінки, то чого тільки не трапляється і що тільки не з’ясовується, коли справа доходить до цього діла.

Місіс Горман приходила по четвергах, окрім тих тижнів, коли їй немоглося. У ті дні вона не приходила, а лишалася вдома в ліжку чи у м’якому фотелі перед каміном, якщо надворі негодилося, або перед розчахненим вікном, коли стояла година, а якщо ж надворі було ні те ні се, ні негода тобі, ні година, то вона сиділа біля зачиненого вікна або перед згаслим каміном. Так от, четверги Уот полюбляв більше, ніж усі інші дні. Декому любіші неділі, іншим — понеділки, ще іншим — середи, іншим — п’ятниці, ще іншим — суботи. А Уот полюбляв четверги, бо по четвергах приходила місіс Горман. І він приймав її на своїй кухні, відкорковував для неї пляшку міцного пива, умощував її собі на коліна, горнув до себе, клав свою праву руку на її груди, туди ж, на праву грудь (бо ліву, на жаль, їй недоречно відтяли у розпалі хірургічної операції), перехиляв свою голову і заклякав у такій позі хвилин на десять-п’ятнадцять, не ворушачись або майже не ворушачись, і забував про всі свої гризоти. Місіс Горман у цей час також не без того, щоб відпочивала, коли її ліва рука куйовдила сиво-рожеві кучері, а права чітко і спритно, немов механізм, підносила пляшку до губів.

Час від часу Уот підводив свою стомлену голову, пересував руку з жінчиних грудей на шию, рвучко та відчайдушно цілував місіс Горман, якщо влучить, то в рот, а ні — то десь довкола рота, відтак щулився і перебирав свою звичну поставу щойно знятого з хреста страдника. Назустріч цим поцілункам, коли їхня шалена напруга трохи вщухала, тобто одразу після застосування, линули незабарні зустрічні цілунки місіс Горман, яка відповідала на ласку чемно, спокійно й розважливо, так, як дехто піднімає рукавичку або газету, яка щойно випала з рук, і з приємною усмішкою, ґречно вклоняючись, повертає її незграбі-власникові. Отже, кожен такий поцілунок складався насправді з двох цілунків, із Уотового, романтично-палкого і бурхливого, і місіс Горманового, масного та ввічливого.

Але місіс Горман не завжди сиділа на Уоті, бо інколи Уот сидів на місіс Горман. Випадали й такі дні, коли місіс Горман не злазила з Уота, а бували й такі, коли Уот не злазив з місіс Горман. Не бракувало й таких днів, коли місіс Горман починала з того, що сідала на Уота, а кінчала тим,