Читати книгу - "Загублений світ"

Малкольм вказав на капот автомобіля, звідки тепер йшов їдкий сморід від білої пасти.

— Він позначив територію.

— І що? Може, самиці також позначають…

— Цілком ймовірно, що можуть, — сказав Малкольм. — Але анальні ароматичні залози зустрічаються лише у самців. І ви бачили, як він це зробив.

Едді сумно глянув на капот.

— Сподіваюся, що ми зможемо прибрати звідти це лайно, — сказав він. — Я взяв деякі розчинники, але, самі розумієте, не очікував на… динозаврячий мускус.

Радіо писнуло.

— Докторе Торн, — сказав Арбі,— докторе Торн? Все добре?

— Так, Арбі, завдяки тобі,— відповів він.

— Тоді чого ви чекаєте, докторе Торн? Ви бачили доктора Левіна?

— Ні, поки що ні,— Торн потягнувся до свого сенсорного блоку, але той впав на підлогу. Він нахилився і підняв прилад. Координати Левіна змінилися. — Він рухається…

— Я знаю, що він рухається. Докторе Торн?

— Так, Арбі,— відгукнувся Торн. А потім додав: — Хвилиночку. А звідки ти знаєш, що він рухається?

— Бо я можу його бачити, — відповів Арбі,— він їде на велосипеді.

Келлі зайшла до передньої частини трейлера, позіхаючи та прибираючи волосся з обличчя.

— З ким ти розмовляєш, Арбі? — Вона глянула на монітор і сказала: — Ого, неслабо.

— Я зайшов у мережу об’єкта Б, — сказав він.

— Яку мережу?

— Це локальна радіомережа, Кел. З якогось дива вона досі працює.

— Правда? Але як…

— Діти, — сказав Торн по радіо. — Якщо ви не заперечуєте, ми шукатимемо Левіна.

Арбі взяв слухавку.

— Він їде на велосипеді стежкою в джунглях. Вона досить крута і вузька. Гадаю, він їде тим самим шляхом, яким пройшов тиранозавр.

— Хто? — перепитала Келлі.

Торн увімкнув передачу і повів машину подалі від електростанції, до робочого селища. Він проїхав повз заправку та між котеджами. Він їхав тією ж стежкою, що й тиранозавр. Вона була доволі широка, їхати було легко.

— Не дуже добре, що тут ці діти, — сказав Малкольм. — Це небезпечно.

— Що ми зараз з ними вдіємо? — зітхнув у відповідь Торн. Він натиснув на радіо. — Арбі, ти бачиш зараз Левіна?

Машина підстрибнула на тому, що колись було клумбою, і об’їхала резиденцію керівника ззаду. Це був великий двоповерховий будинок, побудований в тропічному колоніальному стилі, з дерев’яними балконами по всьому верхньому поверху. Як і інші будинки, резиденція заросла.

Писнуло радіо.

— Так, докторе Торн. Я його бачу.

— Де він?

— Їде за тиранозавром на своєму велосипеді.

— Їде за тиранозавром, — повторив Малкольм і зітхнув. — Не варто мені було з ним зв’язуватися…

— Ми всі з тобою згодні,— в’їдливо сказав Торн. Він піддав швидкості, проїхавши повз ділянку розбитої кам’яної стіни, що, схоже, позначала зовнішні межі селища. Машина занурилася в джунглі, їдучи звіриною стежкою.

По радіо почувся голос Арбі:

— Ви ще його не бачите?

— Ще ні.

Стежка ставала все вужчою й вужчою, і звиваючись, спускалася вниз по схилу. Вони пройшли один поворот, а потім побачили дерево, що впало, перекривши шлях. В центрі дерево було оголеним, гілки не мали листя і були зламані — мабуть, тому, що великі тварини часто наступали на нього.

Торн загальмував і зупинився перед деревом. Він підійшов до задньої частини «Експлорера».

— Доку, — сказав Едді,— давайте я це зроблю.

— Ні,— сказав Торн. — Якщо щось станеться, ти єдиний, хто зможе полагодити обладнання. Ти — більш важливий, особливо тепер, коли з нами діти.

Стоячи позаду автомобіля, Торн підняв мотоцикл, що висів на гаках. Він повернув його вниз, перевірив заряд батареї і підкотив його до капоту машини. Потім сказав Малкольму:

— Дай мені гвинтівку, — і повісив її на плече.

Торн узяв навушники з панелі приладів і вдягнув їх. Потім прикріпив до пояса акумулятор і розмістив мікрофон біля щоки.

— Ви двоє повертайтеся назад до трейлера, — сказав він. — Доглядайте за дітьми.

— Але, Доку… — почав Едді.

— Просто зробіть це, — сказав Торн, переставив мотоцикл через дерево, що впало. Потім переліз сам і побачив на стовбурі ті самі бліді виділення з різким запахом; ця гидота розмазалася в нього по руках. Він запитально глянув на Малкольма.

— Мітять територію, — сказав той.

— Чудово, — сказав Торн. — Просто чудово. — Він витер руки об штани. Потім сів на мотоцикл і поїхав.

Листя ляскало Торна по плечах та ногах, коли він їхав стежкою за тиранозавром. Тварина була десь попереду, але він не міг її бачити. Він їхав швидко.

У навушниках затріщав зв’язок. Арбі сказав:

— Докторе Торн? Я зараз вас бачу.

— Добре, — відповів Торн.

Знову тріскіт.

— Але я більше не бачу доктора Левіна, — мовив Арбі. У його голосі було чути тривогу.

Електричний мотоцикл їхав майже безшумно, особливо на спуску. Попереду звірина стежка розділялася на дві. Торн зупинився, нагнувся над мотоциклом, вдивляючись у багнисту стежку. Він побачив сліди тиранозавра, що вели вліво, і тонкий слід велосипедних шин, що теж звернули в той бік.

Він повернув ліворуч, але тепер поїхав повільніше.

За десять ярдів Торн побачив частково з’їдену ногу якоїсь істоти, що лежала на узбіччі. Вона лежала тут давно, по ній повзало чимало білих личинок та мух. У вранішньому теплі від неї йшов нудотний запах. Він рушив далі, але незабаром побачив череп великої тварини, на якому ще збереглася частина плоті і зелена шкіра. Він також був вкритий мухами.

Торн сказав у мікрофон:

— Я проїхав повз шматки якихось туш…

Радіо затріщало. Почувся голос Малкольма:

— Цього я й боявся.

— Чого?

— Це може бути гніздо, — відповів Малкольм. — Ти бачив тушу, яку тиранозавр тримав у зубах? Вона вже була очищена, але він її не їв. Бо таку їжу можна віднести додому, до гнізда.

— Гніздо тиранозавра…. — повторив Торн.

— Будь обережним, — відповів Малкольм.

Торн поставив мотоцикл на нейтральну швидкість і решту шляху вниз просто котився. Коли шлях вирівнявся, він устав з мотоцикла. Він відчував, як земля вібрує під ногами, а з кущів попереду лунав глибокий гуркотливий звук, схожий на муркотіння великого кота. Торн озирнувся навколо. Жодного натяку на велосипед Левіна.

Тоді він зняв гвинтівку з плеча і затиснув її у спітнілих руках. Знову почулося муркотіння, що ставало то голоснішим, то тихшим. Щось у цьому звуці було дивним. За мить Торн зрозумів, в чому справа.

Звук ішов не від одного джерела: за заростями була більш ніж одна велика тварина.

Торн нахилився, підібрав жменю трави і підкинув її в повітря. Трава впала до його ніг: він був з підвітряного боку. Торн прослизнув уперед крізь листя.

Навколо нього щільно росла папороть, але попереду можна було побачити сонячне світло, що пробивалося крізь неї з галявини. Тепер муркотіння стало дуже голосним. Був ще