Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Замирення 📚 - Українською

Читати книгу - "Замирення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Замирення" автора Джефф Вандермеєр. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 80
Перейти на сторінку:
прочесати острів, чи немає там загроз, на предмет їжі та питної води, а також будь-яких ознак людського життя. Не бажаючи сподіватися, бо я не виявила жодних слідів загарбання маяка, який здавався найімовірнішим прихистком, адже більшість інших будівель, навіть на перший погляд, були напівзруйновані, розвалювалися та гнили надзвичайно швидко, відколи Нуль-зона накинула тут свою волю. Були там і забруднення, й давні шрами, але вони так швидко стиралися, втрачаючи обриси, що я не могла визначити, скільки ж їм часу. Чи це територія Нуль-зони прискорювала загибель, стирання їхніх наслідків?

Цей острів — приблизно чотирнадцять миль завдовжки, шість завширшки та сорок навкруги, що становить, як я гадаю, приблизно вісімдесят чотири квадратні милі або понад п’ятдесят тисяч акрів. Сосновий і дубовий ліс заповнює більшу частину інтер’єру, простягається на березі та на суходолі, але той берег, що перед морем, потерпає від штормів, і там можна знайти головним чином жорсткі чагарники, мох і викривлені та шишкуваті кущі. Потічки свіжої води тут трапляються частіше, ніж я гадала, джерела б’ють з річок, які линуть з пагорбів до берега. Це, вірогідно, й пояснює розташування покинутого міста, з його захистом від морських штормів. Але я виявила ще один водопровідний кран на маяку, і хоча звідти спочатку текла тільки брудна іржава вода, урешті-решт поллялася й джерельна, трохи солонувата, але цілком питна, з якогось прихованого водоносного шару.

Удалині острова я знайшла багату екосистему, де популяція сторожких кролів контролюється хижими птахами та острівними лисицями, а ці останні всі малорослі, й це свідчить, що первісні ізольовані розмножені пари якось адаптувалися до обмеженого діапазону й можливостей їхнього довкілля. Пташине життя також вирувало: від деревних ластівок і пурпурових мартинів до сімейства воронових та волових очок, до дятлів і дрімлюг. А ще ж нашестя берегових птахів, яких забагато, аби вести їм облік. У сутінках звуки пташиного життя тріумфально утворювали могутній лункий хор — такий контраст із мовчазними болотами, де власний скарб — птахи — здебільша безмовні, майже невсипущі.

Я мандрувала островом багато днів, досліджуючи і периметр його, й інтер’єр, набираючись його відчуття та спостерігаючи, що він містить. Записавши свої спостереження, я лайнула Південний Округ за те, що не надав нам карти, хоча й знала, що перевірятиму будь-яку надану мені мапу, й скінчила б цю роботу не скоро, витративши на неї майже стільки ж часу. Не лише тому, що я не довіряю Південному Округові, але й тому, що я не довіряю Нуль-зоні. Проте, скінчивши цю початкову перевірку, я не могла сказати, що на острові немає чогось неймовірного чи надзвичайного.

Окрім, хіба, пугача.

4. ПУГАЧ

Чи знайшла я свого чоловіка? В якомусь розумінні — так, але не в тій формі, в якій його знала. На крайньому кінці острова, коли день минав, після того як я продерлася крізь кропиву, жорсткі чагарники та шпички, ламаючи високу траву, затінену непроглядними кронами викривлених вітром чорних сосон, я прорвалася до затишної бухти з білосніжним пляжем і мілководдям, які простягалися на далеку відстань до глибокої темної води. На пляжі, серед розкиданих бетонних штабелів і скель, — усе, що лишилося з покинутого пірсу іншої ери, — було створено карниз для доброго десятка бакланів.

Самотня миршава малоросла сосна, заввишки з людський зріст, випиналася відкритим викликом із-поміж скель та бакланів, і вона почорніла, майже вся глиця облетіла з неї. І на одній витягнутій гілці виднів неправдоподібний силует звичайного пугача, з гострими перами у вигляді вух: іржаво-брунатна голова з білим пір’ям підборіддя і горла, пістряво-плямистий сіро-брунатний тулуб. Моє гучне наближення мало сполохати птаха, але цей пугач просто сидів, оточений бакланами, які вигрівалися на сонці. Неприродна сцена, і це мене різко спинило.

Спершу я подумала, що пугач поранений, особливо коли підійшла до нього ближче, а птиця так і не поворухнулася, на противагу бакланам, які здійнялися й, кружляючи, подалися геть, виголошуючи крики болісної скарги, — довгою лінією понад водою, невтомно загрібаючи крилами. Будь-який інший пугач злетів би, подавшись до лісу. Але цей птах лишився — сидів собі, наче приклеєний до хребта гілки з лускатою корою, і величезними очима невідступно вдивлявся у сонце, яке згасало.

Навіть коли я стала біля самого дерева, ледве тримаючись на скелях, пугач не злетів, не озирнувся на мене. Поранений або вмирає, ще раз подумалося мені, але рухалась я обачно, готова відступити, бо пугач може й напасти на людину. Цей був величезний, важив щонайменше чотири фунти, попри свої порожнисті кістки та майже невагоме пір’я. Але жодна з моїх дій не спровокувала його, тож я так і стояла у присмерку сонця, а пугач біля мене так і сидів.

Я вивчала сов і пугачів на зорі своєї кар’єри та знала, що їм невідомі неврози, на відміну від інших, розумніших пташиних видів. Більшість пугачів і сов — такі красиві, а ще мають іншу властивість, яку важко визначити терміном, але спостерігач назвав би її спокоєм. З цього пляжу інші зірвалися поривом, а лишився тільки цей один, що не мав мене за лиховісну появу.

У сутінках пугач нарешті звернув на мене жорстокий жовтий погляд, кінчиком витягнутого крила ковзнув мені по обличчю й злинув у повітря акуратною, безшумною дугою — подався до лісу, що був у мене за спиною. Назавжди відлетів — принаймні так мені здавалося, бо я не мала жодного пояснення для такої неординарної поведінку цього птаха. Грані між ексцентрикою дикої природи й усвідомленням, до якого спонукала територія Нуль-зони, тут іноді важко визначити.

Мені треба було шукати прихистку на ніч, і я знайшла на далекому західному пляжі невеличке коло, викладене з каміння, навкруги почорнілого попелу колишнього багаття, — над високим рівнем припливу, майже на узліссі. Я також помітила, в останньому мерехтінні вогників, старий намет, полинялий від сонця, потріпаний і розкуйовджений бурями. Хтось якийсь час тут мешкав, і, не наважуючись думати, хто це міг бути, я отаборилася, розпалила своє багаття, засмажила кролика, якого вполювала за дня. Потім, наморившись, упала й заснула під плюскіт хвиль, під м’яким низьким зоряним склепінням небес.

За ніч я прокинулася тільки раз і побачила, як пугач усівся навпроти мене, біля багаття, на рюкзаку. Птах приніс мені ще одного кроля. Я знову задрімала, а він полетів, аж як я прокинулася.

Я пробула там три дні, і визнаю, що зробила це через пугача, а ще тому, що прихисток бухти виявився майже бездоганним: я могла прожити там хоч і всю решту життя. Але я

1 ... 39 40 41 ... 80
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Замирення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Замирення"