Читати книгу - "Будь моїм, Тома Глубокова"

А мужик, зрозумівши, що відбувається якась хрінь, яка йому не подобається, різко прослизнув в коридор. Я тільки встигаю заматюкатись, а в наступний момент бачу, як він летить назад, а Саша зачиняє двері.

- Бачу, ти вже привітався, - Ігнатов усміхнувся.

Я відпускаю дільничного і, все ще тримаючи його на мушці, запитую:

- Ти навіщо сюди приїхав?

- Пропала дівчина... Викликали... - хлопець явно мало не обіссався, а я хмикаю. Молодий ще. Видно, ледь випустився з академії.

- Тобто, ти береш свідчення у тих, хто мало не вбив невинну дівчину? - перепитав я. - Дивись! - я головою його тицьнув у штани мужика, який був під прицілом Сані. - У нього кров! І я можу відразу сказати, чия вона!

- Хто ви взагалі такі?! - вереск жінки з кухні ріже вухо. - У мене дочка пропала!

- Якщо ви від Гоги, то я борг скоро погашу! - прокричав мужик з підлоги, злякано дивлячись то на мене, то на Сашка.

Я посміхаюся, дивлячись на друга. Старий друг Горяїнов Гоша і тут відомий!

- Ні, мужик, танцюй! - сміється Саша. - До тебе завітав сам пан Ігнатов і його друг Добровольський, - він присів. Мужик, судячи з подиву на обличчі, впізнав його. Ковтнув.

- Так ви ж не працюєте... Більше...

- Так, вірно. А у тебе більше немає доньки, - вимовляю я, нахиляючи голову. - Якщо тобі, дауну, не зрозуміло, як складно одній маленькій дівчинці вигрібати твоє лайно, то і донька тобі не потрібна, - я б'ю його по ногах, кровожерливо посміхаючись, чуючи хрускіт кістки. - За що ти її так побив? - змушую його замовкнути, беру за шию. Друзі не лізуть з допомогою, або щоб відтягнути мене. Розуміють, що я дуже добре контролюю себе.

- За те, що вона пішла з дому! На всю ніч! - мужик захрипів.

Я чую, як піднімаються люди на поверх. На всю квартиру лунає неприємний дзвінок у двері. Саша йде відкривати, а я стискаю шию батька Лілі.

- Запам'ятай мене гарненько, мужик. Кожен день на нарах пам'ятай, хто тебе посадив. Щогодини пам'ятай, хто не пошкодував часу і грошей, щоб зробити твоє життя до кінця днів нестерпним. Повір, тебе чекають десятки років пекла. І покінчити життя самогубством ти не зможеш. Я тобі обіцяю.

Відпускаю його, вдаривши потилицею об стіну і випрямляюся. Поки всіх забирають озброєні специ, я заходжу у ванну. Або те, що було колись ванною.

Там доказів до біса. Вся маленька кімната в закривавлений речах, я підозрюю, що Лілі тут переодягалася в чисті речі, а щоб полегшити собі біль, ще й перев'язувала рани старими ганчірками. Моя маленька смілива дівчинка цього не заслужила.

Потім мовчки йду в одну з кімнат. Бачу на килимі біля вікна велику калюжу крові, що трохи підсохла. На підлозі кухонний ніж, з кров'ю теж. Проходжу до вікна, де бачу на підвіконні відбитки маленьких пальчиків. Здається, це була кімната Лілі. Маленька, трохи затишніше, ніж вся інша квартира і з допотопним ноутбуком на столі. Там же кілька книг класичних творів. Тут було не так брудно, як по всій квартирі, крім свіжих плям. Я стискаю в кулак долоню, розуміючи, як ми схожі з нею. Мій рідний батько не кращий за це. На щастя, сім років тому він помер у в'язниці. А ми з матір'ю отримали свободу і хороше життя ще раніше, ніж його посадили.

- Йдемо звідси, Кир.

Я повертаюся, бачу на порозі Сашу.

- Тут вона жила. Вона не заслуговує такого ставлення.

- Не заслуговує. Але їй дуже пощастило потрапити до тебе на роботу, - Саша підходить до мене, міцно обіймає. - І повір, ти отримаєш від неї набагато більше, ніж віддаси. Матеріальне благополуччя - лише малі крихти, хоч і неймовірно значні.

- Так, я знаю це, - киваю. Відходжу і посміхаюся трохи. - Ти пробач мене. Я тільки зараз почав приходити до тями...

- Розумію, - Саша відповів. - Поїхали, дізнаємося, скільки він винен цьому Гоші.

- Поїхали, - киваю.

Це вийшла сама безглузда справа з усіх, що у нас була. Я вперше не міг думати тверезо, вперше з нами був Льоша і вперше Саша заспокоював мене, якщо це можна так назвати.