Читати книгу - "Біблія"

4 Я думав собі: вони, може бути, люде прості, вони дурні, то ж і не знають путя Господнього, нї закону Божого.

5 Пійду ж я до значних та розмовлюсь із ними, бо вони знають Господню путь, закон Бога свого. Та вони всї вкупі ще більш поламали ярмо, порвали ужви.

6 Тим і побє їх лев із лїса, пожере степовий вовк, облягати ме пард міста їх, так що, хто вийде, буде пошматований, бо умножились переступи їх, нема лїку зрадам їх.

7 Як же менї за таке простити тебе? Дїти твої покинули мене та й присягаються тими, що - не боги. Я годував їх, вони перелюбкували й купами товпились у доми блудниць.

8 Вони - годовані жеребцї: кожний рже до чужої жени.

9 Хиба ж менї не карати за таке? говорить Господь, чи ж не помститься душа моя на такому народові, як сей?

10 Вилазїте на мури його й розвалюйте - та не до щаду; виривайте парости його, бо вони не Господнї;

11 Зрадив бо мене дом Ізрайлїв і дом Юдин, говорить Господь.

12 Одцурались вони Господа й мовляли: "Нема його, й не побє нас лиха година, нї меч, нї голоднеча.

13 І пророки говорили на вітер, і слова (Господнього) нема в них; їм самим нехай те станеться."

14 Тим же то говорить Господь Бог сил: за те, що провадили ви такі речі, зроблю я слова мої в устах твоїх огнем, а сих людей - дровами, і той огонь пожере їх.

15 Ось, я напущу на вас, доме Ізраїля, народ здалеку, говорить Господь, народ потужний, народ давнезний, народ, що мови його ти не знаєш, і що він говорить, ти незрозумієш.

16 Сагайдак у його, як гріб розтворений, а всї вони - самі невміраки.

17 І повиїдають вони вроджай твій і зерно твоє; з'їдять синів твоїх і дочок твоїх; вівцї твої й товар твій; виноградину твою й смокви твої; утверджені городи твої, що на їх уповаєш, вони мечем звоюють.

18 Але й у ті часи, говорить Господь, не вигублю вас до щаду.

19 Коли ж мовляти мете: За що вдїяв нам се все Господь, Бог наш? то відкажи їм: Що ви мене покинули та й служили чужим богам у своїй землї, за те будете служити чужим у землї не вашій.

20 Оповістїть се в дому Якововому й звістїть в Юдеї, кажучи:

21 Слухайте, дурні й нерозсудливі люде, що маєте очі, та не бачите, маєте уші, та не чуєте:

22 Чи вже ж ви та не боїтесь мене, говорить Господь, чи й передо мною не затремтите? Я ж положив морю гряницею піски, вічною гряницею, яку воно не переступить; і хоч филї його напирають, та годї їм перемогти; хоч вони бурхають, та не здолїють перейти.

23 А в людей сих серце бутне й ворохобне; відступили та й пійшли манівцем.

24 Не подумали ж у серцї свойму: Біймося Господа Бога нашого, що дає нам свого часу дощ раннїй і пізнїй, що порядкує тижнями, призначеними на жнива.

25 Се ж провини ваші відхилили те, се ваші гріхи відняли вам те добро.

26 Бо між людьми моїми знаходяться безбожні: залягають, як птахоловцї, припадають до землї, наставляють сїти, щоб ловити людей.

27 Мов клїтка, повна птиць, так повно в їх домівках оманного заробітку; сим робом і поробились вони великими й заможними,

28 Потовстїли й погрубшали, а в лихому попереступали всяку міру; не розбирають справ на судї, справ безбатченків; самі упливають в добрі, а справедливому дїлу вбогих не помагають на судї.

29 Чи не покараю ж я за таке, говорить Господь, і не помститься серце моє на такому народові, як сей?

30 Чудні й страшні речі дїються в сїй землї:

31 Пророки пророкують лож, сьвященники за їх підмогою управляють, а люд мій любить се. Що ж ви чинити мете, як настане тому кінець?

Еремiя 6

1 Втїкайте, Беняминїї, з Ерусалиму, й затрубіте трубою в Текої; дайте знак огнем у Беткаремі, бо з півночі грозить біда й страшна погибель.

2 Спустошу я уродливу й винїжену дочку Сионову.

3 Поприходять пастухи до неї з стадами своїми, понапинають округи неї намети свої; кожен випасувати ме займище своє.

4 Готуймось воювати її; рушайте, пійдемо ще ополуднї! Ой, ой! уже схиляється днина, розпростирається вечірня тїнь.

5 Рушайте, пійдем і нїччю та й порозвалюймо палати її!

6 Так бо говорить Господь сил: Рубайте дерево та насипайте вал проти Ерусалиму. Сьому городові належиться кара; в йому повно насильства.

7 Як криниця держить у собі воду, так і він повний все ледарством. Нахаба й тїснота голосні в йому; перед моїм лицем - повсячасно кривда й знущаннє.

8 Схаменись, Ерусалиме, щоб не одвернулась від тебе душа моя, щоб не зробив я тебе пусткою, землею, що нїхто не живе в їй.

9 Так говорить Господь Саваот: До щаду обберуть останок Ізраїля, як оббірають грони на виноградинї; роби рукою твоєю, як оббираючий виноградину, що наповнює нею коші.

10 До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє - се в них жарт; не любе воно їм.

11 Тим то я й палаю гнївом Господнїм, не вгамую його в собі; виллю його на дїтвору на улицї, й на громаду молодцїв; займуть мужа з жоною в полонь, і старого з дїдом старезним.

12 Домівки ж їх попереходять до другого, й поля й жінки заразом; простягну бо руку мою на осадників сієї землї, говорить Господь.

13 Бо від наймолодшого та й до найстарійшого дбають вони всї про наживу, й від пророка до сьвященника - всї витворяють оману.

14 Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: "Спасеннє!" мир! а нїякого мира нема.

15 Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь.

16 Так говорить Господь: