Читати книгу - "Віддана босу за борги, Марк Логан"

— Андрію Миколайовичу, на цьому все, — чую голос помічниці.

Даша керує парадом онлайн. Тепер навіть пошкодував, що не взяв її з собою. Це той випадок, коли ні з собою взяти, ні залишити вдома.

І не про дівчину. Вона справляється зі своїми обов'язками на всі двісті. Це я, сука, вже параноїком став. І так, на цей момент я довіряю лише їй.

Це як дресувальник і його вихованець, так само я з Дашею. Вона працює у мене не перший день, чудово розуміє з першого погляду. Та що там погляд, вона по диханню мій настрій визначає! Це роки тренувань. Дівчина навіть знає, що мені можна говорити, а що треба залагодити так, щоб я навіть не знав. Даша — найкраще моє придбання за всі роки, що я веду бізнес.

Дівчина вона гарна, спочатку навіть хотів розкласти, але потім передумав. Я не здатний на довгі стосунки, та й нема чого втрачати хорошу помічницю заради одного нічного марафону.

Повій багато, а знайти тямущого працівника дуже важко. Правильно кажуть, що незамінних немає. Є незабутні, тобто ті, чий внесок важко переоцінити.

— Добре, — полегшено видихаю, — ти там тримай все в кулаку до мого приїзду. — Даю завдання машинально.

Розумію, що це навіть промовляти не потрібно. Адже буде. Я знаю, не вперше залишаю замість себе. Тямуща дівка, хоч і молода.

— Все буде гаразд. До побачення, — скидає виклик.

У мене були трохи інші плани, але вже кілька тижнів, як я почав пливти на ходу, не озираючись на заздалегідь побудовані плани.

Телефон у кишені знову вібрує, але цього разу Костя. Брати не буду, обіцяв з Танею по виноградниках погуляти, показати та розповісти, як ми з її чоловіком першого року самі садили поле.

Я спочатку хотів продати на хрін землю. Не бачив у цьому перспективи. Зараз у моді будівельний бізнес і вино з таблеток. Я так не хотів і не хочу. І тільки завдяки Стасові зумів зважити всі “За” і “Проти”. Ну, тут нічого дивного. Він у нас розумний, мати його!

Проблем, звісно, купа, але воно того варте. Коли ти відкорковуєш пляшку гарного вина, робиш ковток і ніби переносишся в поля, де воно “народжувалося”, для мене немає більшої нагороди.

І найголовніше, що клієнти, пригубивши напій, відчувають те ж саме. Прикривши повіки, опиняюся серед чагарників винограду. Одурманливий запах проникає у кров, розслаблюючи, несучи всі проблеми. А ти ніби торкаєшся до них, дотягуєшся невидимою рукою. Лише продукт, а скільки в нього вкладено емоцій.

Це дороге задоволення, але клієнти знають, за що платять. Моїх покупців не можна обдурити, і я радий, що мені не довелося опускатися до подібного.