Читати книгу - "Метист. Бандит для нареченої, Влада Калина"

Метиста в хаті не було, він пішов на вулицю, чи по дрова, чи в туалет. Перед дівчиною не відчитувався. Тож… Скориставшись його відсутністю Саша вирішила заглянути в ту так звану комору в якій бандит сало знайшов. Дівчина хотіла їсти і мала надію, що щось ще знайде там. Вона не довіряла хлопцю і була впевнена, що в коморі є ще щось їстівне, тільки Метист це приховував, щоб змусити її їсти те проклятуще гидотне солоне сало. Але ні, її так просто не обдуриш. Вона не впіймається на його брехню і сама собі добуде їжу.

Вона обкрутила навколо себе простиню зробивши з неї ніби таку собі сукню. На талії підвязала шнурком, який зняла з гвіздка на стіні.

Олександра весь час прокручувала в голові свої дії… безсоромні дії, як вона вважала. Тому що піддалася спокусі, довірилася Метисту і повелася на його звабливий погляд, посмішку, голос. Саша панікувала і в цій паніці забувала адекватно думати. Їй було соромно пропонувати СЕБЕ цьому бандюку але… що сталося те сталося. Добре, що він виявився " стійким солдатиком." Дівчина подумки проклинала себе за свою слабкість. І підходила до дверей комори. Ну, коморою це не назвеш, просто малесенька кімната в якій до борульки холодно, до смерті страшно, тому що темно. 

- Як він зміг розгледіти те сало в цій темряві? - Саша не знала, що бандит світив свобі ліхтариком з телефону, якого в нього нібито не було. Дівчина підняла руку щоб хоч щось налапати, махаючи в повітрі. Того світла, що падало з іншої кімнати не вистачало. Можна було лише побачити якийсь величезний дерев'яний ящик, що стояв зліва, а праворуч так взагалі ніч. Дівчина перед тим як проходити далі глянула на підлогу, вона ж боса, не дай Боже наступить на якесь скло розбитої банки. Відразу в голові ніби хтось крикнув, що в ящику яблука. Саша навіть не докумекала, що ще не сезон для них, тим паче в лісі. Вони з голодухи їй аж пахли.

Дівчина малесенькими кроками підійшла до ящика і зазирнула туди. Там лежало щось схоже на брили снігу. Круглі. Олександра ніразу в житті не бачила такого, тож не знала, що то сіль яку дід припас для козуль. Він все ж таки по словах Метиста був лісничим.

 - Що це воно таке? - взяла в руки, понюхала. Лизнула. - Фу! Сіль! - скривилася. - Навіщо тут стільки цієї солі? Дивно. - Поклала на місце. - А хіба сіль не в пакетиках продають? - розмовляла сама з собою. А з ким там було ще розмовляти, якщо з Метиста і слова не витягнеш.

Саша підняла голову, глянула вверх, по сторонах. 

- Ту повинно бути ще хоч щось… їстівне, - проковтнула слину. - Невже доведеться сало їсти. - Вона відчула запах грибів і продовжувала придивляться чи не вдалося, може з голодухи і не таке відчути, наприклад запах печаної курки. Чорт! Краще не згадувати ту курку, бо слина вже під горло підкотила.

Саша підняла голову і помітила, що з боку на шнурку висіли сушені гриби. Від їхнього неймовірного запаху в голові паморочилось. Тільки вона не знала чи можна їх їсти в такому вигляді чи потрібно все ж таки готувати. Зірвала одного грибочка і піднесла до носу.

 - Боже, - вдихнула так неначе це був її останній подих в житті. Такої красоти вона ніразу не бачила на їх кухні в їх кухаря. Всі ті шампіньйони з супермаркета які обожнював її батько і поруч не валялися з цим пахучим дивом. - Метист, а ти мене обдурив коли сказав, що окрім сала тут нічого немає. Що ще ти приховуєш від мене бандюк. - Зробила ще крок вперед. Їй неначе хто кричав, що йди далі там є їжа. Там її повно! Та все ж таки ніякої їжі не було, хіба, що кукурудза минулорічна, твердюща така, що нею вбити можна якщо запустити комусь в голову.

 - Не густо. Цей лісничий що на дієті? Боже… Що це? Аааааа! - Дівчина підстрибнула зпереляку, як тільки відчувала на своїй босій нозі щось м'яке. - Миша! Аааа! Миша! Боже!

Вибігла з комори і запригнула прямісінько на ліжко, ще й ковдрою зверху накрилася, з головою. 

- Кляті миші! Доведеться сало їсти.

***

Сукня, туфлі, піджак, сорочка, носки, трусики і весь інший одяг валялися на підлозі. Ще одна подушка, ковдра яка зповзла з ліжка разом з ногою Петра, яка висіла торкаючись великим пальцем в коврик, який був застелений біля ліжка. Рука теж звисала донизу, а під нею лежав мобільний телефон. Хлопець явно намагався його намацати, щоб відповісти на дзвінок але не зміг. То явно мама телефонувала, щоб дізнатися де зник її син. Боялася, щоб нічого з собою не зробив після такої ганьби. Жінка була проти цього весілля неначе відчувала щось лихе але її син звик вчиняти по-своєму.

Анжела з мрійливою посмішкою і щасливими мріями, несла тацю на якій стояло дві чашечки кави і круасани. Вона знала яку каву любить Петро, тому, що намагалася дізнатися про свого коханого якомога більше. Не те, що Саша, навіть не знала коли в Петра День народження. Значить Саша не заслуговує на такого чоловіка. Анжела навіть не згадувала про свою подругу. Дівчина була впевнена, що з Олександрою все гаразд, що її бандити- викрадачі відпустять через три дні, як вона з ними і домовлялася. Телефонувати Анжела їм не могла, тому, що номера не знала і вони сказали, що самі їй зателефонують. Та й навіщо забивати дурнею голову і думати про якусь там Сашу, якщо потрібно було думати, що робити далі з Петром.  

Мрійлива посмішка на її обличчі це все, що її прикрашало… точніше це все, що на ній було. Дівчина повністю оголена з однією тільки тацею в руках присіла на ліжко, на якому спав Петро. Вони вчора після того ресторану поперлися в готель, в номер для молодят, який " стояв без діла " і між ними стався секс. Нарешті! Анжела впіймала себе на думці, що заради такого хлопця може піти на все, навіть на вбивство. Дівчина так хотіла бути щасливою. Йти до мрії по трупах!

- Коханий, - тихо, ніжно, почала будити " кинутого нареченого." Вже давно пора було прокинутися але вони були настільки п'яні, що спали до обіду. - Петре, прокидайся. Вже друга година дня. 

- Що?! - хлопець кинувся неначе йому повідомили, що наближається цунамі. - Що?! - розгублено роздивлявся навколо намагаючись згадати хоч щось.