Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Книга Балтиморів 📚 - Українською

Читати книгу - "Книга Балтиморів"

1 779
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Книга Балтиморів" автора Жоель Діккер. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 112
Перейти на сторінку:
що буде, як вони зачіпатимуть їхнього друга.

Те, що цей здоровань, якого звали Рік, вправлявся у бойових мистецтвах, нітрохи не вразило Вуді, та й бідолашному парубійкові це не зарадило. Як і домовлялися, вранці наступного дня Вуді знайшов Ріка і без попередження повалив його з ніг ударом кулака по носу. Рік лежав на землі, Гіллель скористався цим, щоб вилляти йому на голову пляшку помаранчевого соку, а Скотт переможно протанцював довкола нього, звівши догори руки. Ріка попровадили в медпункт, а нашу трійцю до кабінету пана Бурдона, директора того ліцею, куди терміново викликали дядечка Сола з тітонькою Анітою, Патрика з Джилліаною і тренера Бендгема.

— Вітаю, трійце, — сказав їм директор Бурдон. — Другий день у школі першого року, і ми вже відлупцювали свого товариша.

— Ви з глузду з’їхали? — вигукнув тренер Бендгем.

— Ви з глузду з’їхали? — повторили обоє Невілі.

— Ви з глузду з’їхали? — повторили дядечко Сол із тітонькою Анітою.

— Не турбуйтеся, пане директоре, — устряв Гіллель, — ми не звіряки якісь. То була війна на випередження. Ваш учень Рік здобуває неабияку насолоду, катуючи слабших за себе. Але тепер він поводитиметься чемно. Слово Ґольдмана.

— Помовч, заради бога! — знервовано вигукнув Бурдон. — За весь час мого вчителювання я ще не бачив такого сперечальника. Другий день навчального року, а ви вже розтовкли носа вашому товаришеві. Ви побили рекорд! Щоб я більше не чув про вас, ясно? А ти, Вуді, знай, що така поведінка негідна члена футбольної команди. Ще одна така витівка, й ми тебе виженемо з команди.

Відтоді ніхто вже у Баккері не чіплявся до Скотта. А Вуді заробив неабияку репутацію. Його поважали в шкільних коридорах, та незабаром він уславився і на футбольному полі, де був одним із перших гравців у команді «Дикі коти» Баккері. Щодня після уроків він ходив тренуватися на спортивний майданчик ліцею разом із Гіллелем і Скоттом, які, з дозволу тренера, сідали на лаві й спостерігали за грою.

Скотт був запеклим уболівальником. Він коментував дії гравців і довго пояснював правила гри Гіллелеві, який незабаром став справжньою скарбницею знання про футбол та ще й відкрив у собі талант, про який і не підозрював досі, — талант тренера. Він умів стежити за грою і відразу ж помічав помилки гравців. Часом, не підводячись із лави, він гукав гравцям, як треба діяти, що дуже тішило тренера Бендгема. Він жартував:

— Ох, Ґольдмане, ти скоро забереш у мене мій хліб!

Гіллель усміхався, не помічаючи, що Вуді теж інстинктивно озирався, почувши прізвище Ґольдман.

13

Після того, як я гнався за отим чоловіком у чорному мінівені, ми з Лео дві ночі поспіль спостерігали за вулицею в Бока-Ратоні, заховавшись у кухні. Сиділи в пітьмі й стежили за кожним підозрілим рухом. Та крім сусідки, яка вийшла пробігтися посеред ночі, поліційного авто, що проїздило тут через рівні проміжки часу, та єнотів-полоскунів, що приходили перевіряти смітники надворі, нікого не бачили.

Лео щось нотував.

— Що ви ото пишете? — пошепки запитав я.

— А чому ви шепочете?

— Не знаю. То що ви там записуєте?

— Підозріле. Шалена сусідка, яка вийшла побігати, єноти оті ще…

— То й поліціантів запишіть, якщо вже так.

— Та вже записав. Знаєте, найчастіше злочинцем виявляється поліцай. З цього вийде добрячий роман. Цікаво, до чого це нас приведе?

Та ні до чого це нас не привело. Ні того авто, ні водія ми більше не побачили. Я думав собі, що ж він тут видивлявся. Може, стежив за Александрою? Може, треба було сказати їй?

Незабаром я дізнався, хто то був. Це сталося наприкінці березня 2012 року, десь за півтора місяця після того, як я приїхав до Бока-Ратона.

*

Балтимор

1994 рік

Упродовж футбольного сезону Гіллель зі Скоттом ставали дедалі ближчі до команди «Диких котів». Вони бували на всіх тренуваннях і, перш ніж вмоститися на своїй лаві, перебиралися в роздягальнях разом із гравцями в спортивну форму. Коли ж команда брала участь у матчах поза школою, вони разом з нею їхали в автобусі, вбрані в костюми з краватками, як і решта гравців. Постійна присутність на матчах і тренуваннях незабаром зробила з них повноправних членів команди. Бендгем був зворушений їхньою відданістю й спробував надати їм офіційного статусу, запропонувавши бути відповідальними за устаткування, та в цій ролі вони пробули зо чверть години: Гіллель мав надто вже тендітні й кволі руки, щоб носити тяжке, а Скотт задихався.

Тоді тренер посадив їх на лаві й звелів давати інструкції гравцям. Вони те й робили, тобто аналізували гру кожного футболіста з надзвичайною точністю. Потім по одному гукали до себе гравців, і ті слухали їх, немов дельфійську піфію.

— Ти дурно тратиш свою снагу, ганяючи мов коняка, коли в тому нема потреби. Тримайся на своїй позиції й починай діяти, коли гра дійде до тебе.

Кожен з тих здорованів у шоломах уважно слухав їх. Гіллель зі Скоттом стали першими і єдиними учнями ліцею, що носили червоно-чорні футболки «Диких котів», хоч офіційно не були членами команди. І коли наприкінці тренування Бендгем традиційно казав: «Добре попрацював, Ґольдмане», — Вуді з Гіллелем одночасно оберталися і разом відповідали: «Дякуємо, пане тренере».

Незабаром за столом у Ґольдманів тільки про футбол і балакали. Після тренувань Вуді з Гіллелем детально розповідали, які там подвиги учинили вони за день.

— А з уроками як? — запитала тітонька Аніта. — Все гаразд?

— Потроху, — відказав Вуді. — Не все мені дається, та Гіллель пхає мене в спину. Йому вчитися не треба, він усе й так хапає з льоту.

— Мені трохи нудно, тат, — часто казав Гіллель. — Той ліцей не такий, яким я його уявляв.

— І як же ти уявляв?

— Хтозна. Може, цікавішим. Та, на щастя, є футбол.

Того року «Дикі коти» вийшли у чвертьфінал чемпіонату. Коли Вуді з Гіллелем і Скоттом повернулися з зимових вакацій, футбольний сезон уже скінчився, тому хлопці почали шукати собі інше заняття. Скотт любив театр. Він збагнув, що це йому корисно, бо допомагає тренувати дихання. Тим-то вони записалися на курси драматичного мистецтва, які вела панна Андерсон, їхня вчителька літератури, молода і дуже гарна дівчина.

У Гіллеля був природжений талант лідера. На

1 ... 40 41 42 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книга Балтиморів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Книга Балтиморів"