Читати книгу - "Розлучення. Ти не отримаєш дочку, Ольга Вісмут"

Він висипає клапті на підлогу. Повільно, ніби смакуючи, і не зводячи з мене очей.

— Я намагався бути добрим і розуміючим. Дав тобі час, пішов на поступки. А ти проміняла мене на якогось хмиря.

— Чого ти хочеш? — шепочу через силу.

В очах стоять сльози.

Здається, він зламав мене. Розтоптав. Усередині щось померло.

— Хочу, щоб ти посиділа тут і подумала над своєю поведінкою. А ми із Зайкою поїдемо додому. Моїй дочці непотрібна мати-повія.

Назар відчиняє двері й виходить. Зойка вже стоїть із того боку, притискаючи до себе рюкзачок.

— Ходімо, Зайченя, — він підхоплює її на руки.

— А мамуся?

— Мамуся сказала, що хоче побути сама.

— Ні! — мене ніби штовхають у спину. — Не забирай її!

Вискакую з кухні слідом за Назаром.

Хочу забрати дочку, але він просто відштовхує мене.

Недбало, гидливо. Як непотрібну річ.

І йде.