Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Називай мене Мері... 📚 - Українською

Читати книгу - "Називай мене Мері..."

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Називай мене Мері..." автора Андрій Анатолійович Кокотюха. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 40 41 42 ... 77
Перейти на сторінку:
до чотирьох попередніх убивств він стосунку не має. Переключитися на його персону означало завести розслідування в зовсім інший бік. Не факт, що такі кроки корисні.

Глибоко по обіді експерт Ярило своїм дзвінком остаточно вибив ґрунт з-під її ніг. Хоча подзвонив дуже щасливий. Переконаний, що його висновки дадуть пані Холод правильну точку опори.

— Віро Павлівно, вибачайте, може, задовго, — казав у трубку, навмисне видаючи шляхетні пасажі, хоч усі знали — в житті криміналіст так не говорить. — Розумію вашу нетерплячку, тільки ж у мене черга, як у мавзолей...

— У мавзолеях нема черг.

— Даруйте, то примовка така.

— Та знаю цю примовку. Можете ближче до діла?

— Та куди вже ближче, Віро Павлівно! Запросив висновки колег по тих чотирьох дівчатах, знаєте. Я ж не всюди працював, то мене зараз притягнули. Самі знаєте, як там склалося.

— А ще коротше?

— Я колегам довіряю. Собі теж. Вони не помилилися, я так само не сліпий.

— Пане Ярило, у вашій компетентності сумнівів не маю.

— Ви самі це сказали, — голос звучав самовдоволено, експерт любив лестощі та навіть підлабузників. — Розбіжності є, Віро Павлівно. Тих чотирьох і тієї, на квартирі Лилика...

— Кого?

— А, пардон. Ви ж не перетиналися з Кобзарем раніше. Його тут, в нашій управі, називають так, Лиликом.

— Гаразд, — Віра переклала трубку з правої руки в ліву, витерши спітнілу долоню об спідницю. — Що там, які розбіжності.

— На перший погляд, не аж такі значні. Тільки якщо їх знати й врахувати, вони все міняють.

Більше не розмазуючи манку по тарілці, Ярило вже чітко, без церемоній, по-діловому пояснив, про що йдеться. Віра вислухала, попросила повторити ще раз. Глибоко вдихнула, повільно видихнула, як на заняттях з йоги.

— Імітатор? Сюди ведете?

— Або убивць щораз двоє. Тільки якщо так, один завжди стояв і дивився на товариша. Тепер чомусь сам вирішив вступити в гру.

— Ви ж самі в таке не вірите.

— Не вірю.

— Коли так, вертаємося туди, звідки почали. Імітатор.

— Який знає справжнього вбивцю.

— Хіба чоловік, що задушив ту дівчину, — не справжній убивця?

— Не те хотів сказати.

Вірі таки вдалося загнати криміналіста на слизьке.

— Чудово знаю, що ви мали на увазі. Але від того, що справжніх убивць уже двоє, нехай вони знайомі по життю, мені не легше. Можете організувати для мене копії всіх висновків?

— Вже робиться, Віро Павлівно.

Отак.

Трохи подумавши, перетравивши почуте, вона набрала Артема Головка. Рудий сищик відгукнувся лиш після четвертої спроби, з голосу виглядав заклопотаним, говорив уривчасто й давав зрозуміти: йому заважає весь світ. Неабияк здивувався Віриному запитанню. Швидко відповів, ще й зажадав пояснень. Не вважаючи за потрібне балакати далі саме зараз, Холод сказала — на зв’язку, вийшла з розмови.

Менш, ніж за годину дістала електронною поштою копії висновків від Ярила.

Заглибилася в них, намагаючись зрозуміти, як так вийшло й куди тепер їй рухатися далі.

Зовсім забула про Головка.

Якого ввечері знайшли мертвим у парку на Нивках.

Поруч крутився Олег Кобзар. Його зафіксували відеокамери, розміщені на ліхтарях біля тимчасово недіючого плавучого ресторану. Фрагмент запису розлетівся мережею вже за годину після вбивства, й видалити відео повністю в таких випадках уже не було реальної можливості. Але тут вона тішилася з оперативності юзерів: так би не скоро дізналася, що Кобзар не ясно, яким боком причетний і тут.

Віра швидко провела паралель: Головко був учора під час стрілянини, напевне мав зустріч із другом, що вскочив у халепу. Сьогодні напевне нова зустріч, теж таємна. Знову стріляли, тепер уже влучно.

Ще б хто пояснив, яким тут боком знову Кобзар.

Лилик.

Вбивство поліцейського на Нивках її стосувалося непрямо. У справі фігурує особа, котру й без того розшукують. Вірі Холод нічого було робити поруч із місцем скоєння злочину. Зробила кілька дзвінків, поставила запитання, отримала обтічні відповіді й по дев’ятій нарешті вибралася додому.

Доїхала на початку одинадцятої. У холодильнику чекали лише нежирний сир та молоко з позначкою «еко-продукт». Їсти не хотілося, зробила кілька ковтків просто з пляшки, скинула одяг. Роздягнувшись до білизни, закуталася в халат. Подумала, роблячи вибір між телевізором та інтернетом, обрала друге.

Телефон озвався за десять хвилин до дванадцятої.

Консьєржка.

— Віро Павлівно, вам тут доставка.

— Яка?

— Кур’єр приїхав. Піца. «Вулкано».

Віра зсунула ноутбук з колін вільною рукою.

— Піца «Вулкано». Ясно.

— Чекайте, ви не замовляли? — консьєржка щось комусь сказала, потім знову зацвірінькала в слухавку: — Ось тут чоловік каже, що нічого не знає. В нього така адреса. Наш номер будинку, ваша квартира.

Лівою рукою притискаючи трубку до вуха, правою Віра витягнула з ящика столу службовий пістолет.

— Хай піднімається людина. Розберемося.

Поклавши трубку, глянула на себе в дзеркало. Скидати халат і залазити в штани та светр критично бракувало часу. Озброєна рука додавала впевненості. До того ж свого часу пройшла з покійним чоловіком певний вишкіл у рідному Донецьку.

До чогось подібного завжди була готова.

Підійшла до дверей.

Почула гудіння ліфта.

Пасажир вийшов, рушив до її дверей.

Дзвінок.

— Зараз, — сказала голосно, впоралася з замком, швидко відступила і наставила дуло на вхід.

Нічний гість переступив поріг.

У руках справді тримав картонну коробку.

Піца «Вулкано».

Частина третя

Називайте її Еліс

1

Під дулом зайшов на кухню.

— Кладіть коробку на стіл. І все з кишень — туди ж.

Слухняно виконав, без наказу зробив два кроки назад, став спиною до вікна. Руки тримав перед собою, з розкритими долонями. Віра, не опускаючи зброї, взяла його пістолет.

— На запобіжнику.

— Я не збирався стріляти.

— Носите з собою явно незаконний ствол — і не пустите в діло? Кобзарю, не морочте мені голову. Ми дорослі люди.

— У вас я точно стріляти не збирався. З миром прийшов.

— Із піцою. Якої я не їм.

— Але впустили мене.

— Кортіло дізнатися, хто такий нахабний.

— Моє прізвище ви знаєте, Віро Павлівно. Хоч нас не знайомили.

— Ви або дуже втомилися, або вас переоцінили. Чудова зорова пам’ять, системне мислення і прокол за проколом на практиці. Невже не розумієте, що вас можуть тепер впізнати навіть

1 ... 40 41 42 ... 77
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Називай мене Мері...», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Називай мене Мері..."