Читати книгу - "Руйнація, Ріна Бейкер"

   Ми сидимо на стільцях, що розставлені біля столиків, а з невеликої сцени Ребекка оголошує на продаж новий лот. 
— Ох, за це варто поборотися! Вавилонська вежа — предмет трьох картин Пітера Брейгеля. Перша, мініатюра, намальована на слоновій кістці, була написана, коли Брейгель був у Римі, і зараз вважається втраченою. Стартуємо від тридцяти тисяч доларів. 
— Пʼятдесят тисяч! — підіймає руку чоловік, що сидить за сусіднім столиком. 
— Сімдесят пʼять тисяч! — вигукує жіночий голос позаду.
— Хто більше? Шановні, це унікальний екземпляр! — наполягає в мікрофон Ребекка. — Хто стане цим щасливчиком, що отримає в колекцію таку рідкісну красу? 
   Торги продовжуються, а я краєм ока вловлюю пильний погляд, що вже довго не відривається від мого профілю. Роблю глибокий ковток повітря і різко повертаю голову. Пара чорних очей, що красуються на засмаглому обличчі з ідеально рівним носом та щільною щетиною, дивляться на мене, не кліпаючи. Я поклала долоню на руку Кайла, звертаючи на себе увагу. Він запитально підняв брову, нахиляючись ближче. 
— Той чоловік, через три столика, це…
— Так, це Дієго, — перебиває мене. — Не роби дурниць, — каже він і нахиляється ближче. 
   Я завмираю, втрачаючи можливість бачити щось, окрім його грудей в білій сорочці. Рука чоловіка лягає на спинку стільчика, долоня ніжно торкається шкіри оголеного плеча. Сироти виступають по всьому тілу. Раптом, він цілує мій лоб, водячи пальцями по гострій ключиці. 
   Я стискаю стегна і напружую мʼязи пресу, в спробах триматися рівно. 
    Поки ми розігрували чергову виставу для одного глядача, зі сцени оголошується наступний лот. 
— Кольє з рубінами! Так, саме воно красувалося на шиї Джинні Паскаль у фільмі «Пристрасті Парижу». Панове, настав час потішити ваших дам таким шикарним подарунком. Стартова ціна п’ятдесят тисяч доларів. 
   Кайл стиснув мою долоню і прошепотів: 
— А зараз спостерігай, — він прочистив горло і підняв руку. — Сто тисяч доларів! 
— Двісті! — з відчутним акцентом вигукує Дієго. 
— Я ж казав. Варто мені чимось зацікавитись — вони тут як тут. 
— Триста! — спокійно то впевнено продовжує Кайл. 
— Пʼятсот! — його конкурент не вгамовується. 
— Господи! Звідки у людей такі гроші? — шепочу йому на вухо. 
— Для них це навіть не гроші, серденько, — пирхає чоловік, та знову підіймає руку. — Пʼятсот пʼятдесят! — знову вигукує Кайл. І нахиляється до мого вуха, продовжуючи погладжувати руку, — Я дам йому посмакувати цю маленьку перемогу. 
— Сімсот! — енергійно заявляє Дієго. 
— Зроби засмучений вигляд, — каже мій супутник, знизуючи плечима. 
   Я хитаю головою і дивлюся на поділ своєї сукні. 
— Що ж, хто більше? — енергійно запитує Ребекка. 
   Кайл цілує мене в скроню, просто над маскою і мовчить. 
— Сімсот тисяч доларів раз! Сімсот тисяч доларів два! — вона робить довгу паузу, в залі тиша. — Сімсот тисяч доларів три, продано! Дієго Мореллі стає новим власником цієї вишуканої прикраси. Енцо, — звертається вона до чоловіка, що сидить поруч з Дієго. — У вашого сина дуже вишуканий смак. 
   Самовдоволені посмішки з’являються на обличчях чоловіків. Вони дуже схожі між собою, але в старшого, волосся почало вкриватися сивиною, зморшки засіли на лобі та навколо очей, а невеличке пузо демонструє наслідки безтурботного життя. Весь зал аплодує їм, лише Кайл та я не підіймаємо рук, аби приєднатися. 
— Нехай думає, що я не зміг дати тобі того, що ти сильно хотіла, — каже Кайл, підіймаючи кутик губ. 
— Я нізащо не надягла б на свою шию таку прикрасу. Занадто дорого. 
— Дорого? Та це копійки. Погодься, віддавати такі гроші за підробку не дуже розумно, — підносячи черговий келих до губ, каже Кайл. 
— Підробка? Я думала, що в таких колах небезпечно продавати підробки, — я здивовано хмурюсь. 
— Це правда. Проте, вони, — він вказує підборіддям на сцену. — Про це не знають. 
— Ще скажи, що причетний до цього? — хочу прибрати свою руку з його, але він тримає міцно. 
— Можливо, — хитрий прищур та котяча посмішка дають зрозуміти, що замість «можливо», мало б звучати «абсолютно так». 
— Я не здивована, — закочуючи очі, пирхаю.

   За півтори години торги завершено. Важко уявити, які гроші було зібрано «на благодійність». Кайл більше жодного разу не брався змагатися за якийсь лот. Він лише байдуже розглядав всіх, і часом кидав погляд на мене, пестячи передпліччя. Я так звикла до його тепла, що коли настав час покидати свої місця, шкіра благала, аби він продовжував це робити. 
Ідіотська шкіра.

   Кайл залишив мене в танцювальній залі, де досі лунала класична музика, що вже в печінках сидить. Я знудилася, та шукала вбиральню. Сечовий міхур протестував, змушуючи рухатися швидше. Залишивши безрезультатні пошуки, я запитала про місце її знаходження у двох дам середніх років, що якраз жваво щось обговорювали. 
   Слідуючи вказівкам, доволі швидко знайшла те, що шукала і з полегшенням видихнула, коли спустила трусики до колін, високо підіймаючи поділ сукні, а стрімкий потік сечі вдарив по стінці унітазу. 
   Святі небеса! Як же добре просто попісяти! 
   Я підійшла до раковини, відкриваючи золотистий змішувач, вимила руки, провела ними потилицею, в спробі освіжитися. 
   Відчиняю двері, все ще поправляючи груди в корсеті і влітаю в чиєсь міцне плече. 
— Ох, вибачте, — кажу я, поки чужі руки лягають на мою спину, рятуючи від падіння. 
— Це я мушу перепросити, — глибокий, грубий голос чоловіка змушує відсахнутися. 
   Дієго. 
   Кусаю кінчик, язика, тому що ледь не сказала це вголос. 
— Ви в порядку міс… — запитально підіймаючи густу, чорну брову, запитує він. 
— Бетані. Просто Бетані, — кажу, все ще знаходячись в його лапах. 
— Дуже приємно Бетані. Тоді називай мене Дієго. 
— Іноземець? Тобто, цей акцент… 
— Майже вгадала, — перебиває мене. 
  Він явно прийняв це за комплімент, широко усміхаючись. 
— Можна я… —  намагаюсь обережно зробити крок вбік. — Якось не хочеться обійматися з незнайомцем біля туалету. 
— Ох, вибач, просто боявся, що ти впадеш. Трішки захопився. Гадаю, що буде краще, якщо ти не скажеш своєму супутнику про нашу зустріч, Бетані. Не хочу, щоб через цю прикрість в тебе були проблеми. 
   «Звісно, адже вони будуть у тебе. У будь-якому випадку», — хочеться сказати, але я ще маю останні крихти здорового глузду. 
— Це точно, — я кусаю губу, попередньо провівши по ній язиком. — Кайл не любить ділитися. Навіть, якщо це стається випадково. 
   Низький сміх струшує його плечі. Чоловік ставить руки в боки і пильно дивиться в мої очі. У його погляді читається схвалення.
— Але ж ти не його власність, Бетані. Пропоную кинути цьому виклик і погодитися зустрітися зі мною на чашку найсмачнішої в твоєму житті кави. 
   Він фліртує?
— Це дуже сумнівно. Я куштувала різноманітну каву. Якщо твоя мене вразить, буду винна тобі послугу. 
Намагаюся увімкнути режим «кішечки» на повну.
— Тобто, це «так»? — він робить крок до мене, схиляючи голову вліво. 
— Я заінтригована. Це ж просто дружня зустріч любителів кави. Я ж правильно розумію? — складаючи руки на грудях запитую я. 
   Його очі опускаються на вигини моїх грудей. Аби ще більше втримати цей погляд, я починаю глибоко дихати. 
— Так, але краще не говори про це своєму хлопцю, — він досі розглядає відверте декольте. — Гадаю, що кольє, яке я придбав сьогодні, шикарно лежало б на цій шиї та розкішних грудях.  
— Що ж, цього ми ніколи не дізнаємось. Воно так і не стало моїм, — я проводжу кінчиками пальців по ключиці. 
— Життя — бентежна штука, Бетані. Ніколи не знаєш, куди приведе тебе нова дорога можливостей, що з’являється раптово, — Дієго робить крок назустріч, та забирає мою долоню, що вже торкається лінії грудей, в свою і підносить до губ, лишаючи довгий, сухий цілунок. — Було приємно познайомитись. Визнаю, що все ж, у Кайла є смак. Як би сильно це не дратувало. 
— Навзаєм, Дієго, — я вимовляю його ім’я чітко, наче смакую гостру спецію. 
— Завтра в ресторані «Sapori di Passione», — його язик пестить кожну літеру, затягуючи на голосних. - Чекатиму на тебе о восьмій вечора. 
— Чи не запізно для кави? 
  Він посміхнувся, чисто змій-спокусник. 
— Для такої кави, яку я запропоную тобі — саме час. 
Я пройшла повз нього, обертаючись, щоб поглянути на чоловіка ще раз, через плече. Він тримав погляд на мені, дивлячись з-під лоба. Холод обпалив шкіру, і я прискорила крок.