Читати книгу - "Талса.Тінь секвої, Andrew Kyrich "

Наглядач на мить замислився, ніби перебираючи в пам'яті різні події, що сталися за час його роботи на кладовищі. Він уважно подивився на Джейкоба, намагаючись зрозуміти, чи дійсно той шукає інформацію, чи має якісь інші наміри. Наглядач, що наблизився до Джейкоба, виглядав як втомлений життям чоловік з глибокими шрамами на обличчі, немов сам час залишив свій слід на ньому, так само, як на старих надгробках навколо. Його очі, тьмяні і віддалені, випромінювали суміш мудрості і гнітючого знання, наче він знав щось, що іншим було не дано зрозуміти.

"Це місце… воно притягує до себе все жахливе," — сказав він, спершись на свою стару лопату, що блищала від часу. Його голос був тихим, але кожне слово викликало у Джейкоба тривогу. "Люди приходять сюди, щоб попрощатися, залишаючи частинку своєї душі, свого болю. І хоча більшість з них йде звідси і більше не повертається, щось темне і похмуре залишається тут назавжди. Тут важко знайти щось світле. У кожному кутку, за кожним надгробком ховаються спогади, які краще залишити в минулому."

Він кинув задумливий погляд на найближчий склеп, що підносився над землею, і продовжив: "Я працюю тут багато років, бачив різне… Дуже різне. Іноді здається, що самі стіни цих склепів шепочуть на вітрі, розповідаючи історії про те, що було, і що є зараз. Бувало, вночі я чув крики, бачив дивні тіні, що рухалися між могилами, хоча це могло бути всього лише грою світла… або чимось гіршим."

Він зробив паузу, ніби зважуючи, чи варто продовжувати, а потім додав: "Але останнім часом… ні, нічого такого. Все, здається, заспокоїлося. Чи, може, це лише затишшя перед бурею? Хто знає… На цвинтарі іноді відбуваються речі, які краще не намагатися зрозуміти."

Його слова, сказані з явним відчуттям тривоги, підсилювали моторошну атмосферу кладовища. Це місце було сповнене таємниць, яких навіть наглядач, здається, не хотів торкатися.

Джейкоб, після короткої паузи, вирішив діяти і звернувся до наглядача: "Якщо раптом ви помітите щось підозріле, щось, що здасться вам неправильним або незвичайним, будь ласка, зателефонуйте мені." Він простягнув йому свою візитку з номером телефону.

Наглядач прийняв картку, повільно киваючи. Його очі знову на мить стали тьмяними, і він проковтнув, ніби обдумуючи щось важливе.

"Так, звісно. Якщо що — я подзвоню," — пробурмотів він, прибираючи візитку до кишені. В його голосі відчувалася невпевненість, але він погодився, хоч і неохоче.

Наостанок Джейкоб вирішив запитати ще одне питання, яке його турбувало: "А ви не чули нічого про секвою? Що це може означати?"

Почувши це, наглядач трохи напружився. Його очі затремтіли, а пальці мимоволі стиснулися на держаку лопати. Він явно зважував, що сказати. Нарешті, повільно і обережно, немов намагаючись уникнути небезпеки, він промовив:

"Секвоя… Це не те, що потрібно знати кожному. Іноді краще не питати про певні речі." Він зробив крок назад, намагаючись відвести погляд, і додав майже пошепки: "Забудьте про це, друже. Деякі знання приносять лише неприємності."

Його слова прозвучали як попередження, що змусило Джейкоба ще більше насторожитися. Наглядач явно щось знав, але, чи то через страх, чи з інших причин, не наважувався говорити відкрито. Джейкоб, зрозумівши, що наглядач не хоче більше допомагати, вирішив не тиснути на нього. Він кивнув у знак вдячності й сказав:

"Дякую, зрозуміло. Я тоді огляну все сам, якщо ви не заперечуєте."

Наглядач подивився на нього з сумнівом, але зрештою відповів:

"Звісно, можете оглянути. Але знаєте… не багато людей просто так блукають такими місцями. Це не парк, тут зовсім інша атмосфера."

Ці слова викликали у Джейкоба легке відчуття тривоги. Він усвідомлював, що наглядач натякає на щось більше, ніж просто незвичність кладовища як місця для прогулянок.

Джейкоб повільно почав свій обхід кладовища. Навколо панувала тиша, яку лише іноді порушував далекий шум машин з жвавої дороги. Старі надгробки, деякі з яких були покриті мохом і тріщинами, виступали з землі, мов мовчазні свідки давніх поховань. Лише кілька новіших надгробків зберігали свіжість і порядок, тоді як більшість була старою, з епітафіями, які вже майже стерлися з часом.

Зробивши кілька кроків, Джейкоб відчув, як місце просякнуте меланхолією та сумом. Дерева, що росли вздовж доріжок, кидали довгі тіні, які виглядали майже як примарні постаті. Час від часу він зупинявся, вдивляючись у давні імена на могилах, намагаючись знайти щось незвичне. Але нічого не видавалося підозрілим.

Його думки постійно поверталися до слів наглядача. Чи справді він нічого не знав про секвою? А може, просто не хотів розповідати? Важко було визначити це точно, але тривога, викликана словами наглядача, не покидала Джейкоба. У цьому місці було щось дивне. Можливо, це лише його уява, підсилена напругою останніх днів, але це відчуття не відпускало його.

Коли він наблизився до віддаленого краю кладовища, де старі кам’яні стіни зливалися з навколишніми деревами, він зупинився і оглянувся. Його погляд зупинився на старому склепі, який, здавалося, давно забули. Двері були зламані, а всередині панувала темрява. Це місце виглядало моторошно, можливо, приховуючи більше, ніж просто рештки померлих.

Проте Джейкоб вирішив не заходити всередину, усвідомлюючи, що цього разу йому доведеться продовжити своє розслідування без конкретних відповідей. Він повільно повернувся до входу, де його думки про сумнівні слова наглядача продовжували його непокоїти. Чи був цей чоловік просто наляканим, чи намагався щось приховати?